Святе Письмо свідчить нам, що піст і молитва неодноразово змінювали хід історії. Візьмімо хоч приклад порятунку крихітної юдейської держави в часах царя Йосафата (див. 2 Хр. 20), коли всенародний піст і молитва стали причиною того, що нападники самі себе винищили.
Зараз ми маємо унікальну можливість саме в часі Посту змінити історію нашого народу, змінити на краще. Потрібно лише збагнути одну просту річ: піст це не просто відмова від догоджання власним забаганкам, піст – це час навернення, час зміни поведінки і способу думання.
Святе Письмо уже в самих термінах, якими означує нам реальність навернення, дає вказівку, що ж це за реальність така. Знаємо, що в оригіналі біблійні тексти написані на гебрейській, арамейській та грецьких мовах. У старозавітних текстах маємо гебрейський термін «тшува» – похідне від дієслова «шув». А це означає зміну напрямку руху. Тобто зміну напрямку життя. А кожен водій знає: на невідомій дорозі, щоб потрапити до бажаного місця, треба звіряти напрямок свого руху з дорожніми вказівниками, або з тим, що йому показує GPS-пристрій.
Час Великого посту саме і є тим часом, коли ми маємо звірити напрямок руху свого життя з GPS-пристроєм духовного життя – Святим Письмом, щоб впевнитись, що рух нашого життя відбувається у напрямку до Бога, а не від Нього. І якщо виявиться, що ми прямуємо не туди, відкоригувати наш рух.
Цілком зрозуміло, що всього-на-всього зовнішня зміна не може бути тривкою, а щоб вона дійсно була тривкою, потрібні й внутрішні зміни. І тут чудо Божої педагогіки дає нам чітку настанову – навернення повне тоді, коли воно йде від зміни нашого способу думання. Саме це й означає грецький термін, який часто перекладаємо як навернення, покаяння – «метаноя». Метаноя – зміна ума, зміна способу думання. Як і в комп’ютері, так і нашому розумі, час від часу трапляється збій, якщо туди проникла шкідлива, помилкова програма, яку називають вірусом. Гріх майже завжди є наслідком такого ментального вірусу, який загніздився у нашій голові та серці. Саме тому, потрібно принаймні час від часу запускати духовний антивірус – покаяння, переосмислення свого життя і через зміну ума, видалення ментальних вірусів, які провадять нас до грішної поведінки.
Уся наша поки що пострадянська система збудована на презирстві до особи, як такої. Саме з цього презирства походять речі, які так нас жахають: корупція, безвідповідальність, нехтування життям інших. Нам як суспільству потрібне навернення, потрібна зміна менталітету, зміна ума. І час Великого посту – просто унікальна можливість розпочати цю зміну.
Не потрібно очікувати цієї зміни від інших. Кожен мусить розпочати цю зміну сам. Кожен мусить усвідомити собі, що за кожну людину заплачена неймовірна ціна – ціна Крові Сина Божого. Кожна людина є на стільки дорогоцінною в очах Бога, що Він віддав Свого Єдинородного Сина на жахливі тортури і смерть, щоб врятувати кожну людину зокрема. Кожен мусить усвідомити собі, що ми – Божі діти, Ним сотворені, Ним відкуплені від зла. І що саме Він є Господарем усього світу і Господарем історії. Не Путін, не Меркель чи Оланд, не Порошенко, не Обама, а Бог є вершителем історії.
Навернімо свої серця до Бога! Кличмо Його про допомогу! Але найперше почнімо з того, щоб хоч цей наш Великий піст був Йому милим.
«Кричи на все горло, не стримуйсь!
Піднеси, немов сурма, твій голос!
Вкажи моєму народові його злочини, домові Якова його переступи!
Вони день у день мене шукають, хочуть мої дороги знати,
наче народ, що чинить справедливість, не відкидає закону Бога свого.
Вони питають у мене справедливих законів, хочуть, щоб Бог був близько.
«Навіщо нам постити, як ти не бачиш; себе умертвляти, як ти не знаєш?»
Таж ви в день посту виконуєте ваші справи, гнобите всіх робітників ваших.
Ви постите на те, щоб правуватися та сваритись і немилосердно бити кулаком.
Не так ви нині постите, щоб голос ваш було чути на небі.
Хіба такий піст мені до вподоби, день, коли хтось умертвлює себе?
– Схиляти голову, немов тростина, вереття і попіл під себе підстелювати,
– чи це назвеш ти постом та днем, Господові вгодним?
Ось піст, який я люблю:
кайдани несправедливости розбити,
пута кормиги розв’язати,
пригноблених на волю відпустити,
кожне ярмо зламати,
з голодним своїм хлібом поділитись,
увести до хати бідних, безпритульних,
побачивши голого, вдягнути його,
від брата твого не ховатись.
Тоді світло твоє засяє, як зірниця,
загоїться негайно твоя рана,
спасіння твоє буде йти поперед тебе,
Господня слава – слідом за тобою.
Тоді візвеш, і Господь відповість,
ти крикнеш, і Він скаже: – Ось я!
Коли ти викинеш із-посеред себе утиск,
перестанеш погрожувати пальцем
і безбожно говорити,
коли голодному ти віддаси хліб твій,
наситиш пригніченого душу,
тоді засяє твоє світло в пітьмі,
тьма твоя буде, немов південь.»
(Іс. 58, 1–10)
о. Орест-Дмитро Вільчинський
Повязані записи
