“Не я б’ю, верба б’є, від нині за тиждень — Великдень!” — саме ці слова спадають на думку щодо свята, яке було введено на честь входження Ісуса Христа в Єрусалим напередодні його страждань і розп’яття, тобто за тиждень до Воскресіння. В Україні цей день ще називають Вербною неділею чи Квітною, що також символізує силу й енергію весни, яка у такий період “пробуджує” природу.
Тож редакція сайту “Духовна велич Львова” підготувала основні “родзинки” та “екстракти” різноманіття вагомості й значення цього свята для людей:
1) Україна не єдина країна, де свято входження Ісуса Христа в Єрусалим назвала Вербною чи Квітною неділею. Пригадуємо, що багатьма мовами світу цей день має назву Пальмова неділя, оскільки саме гілки пальм стелили Ісусу під час в’їзду в Єрусалим. Проте на слов’янських територіях пальмові гілки віряни замінили вербними, бо ті починають зеленіти і цвісти у такий період року. Очевидно, такий чинник сприяв тому, що свято отримало іншу (можна сказати) національну назву. Наприклад, білоруською мовою цю подію назвали як Вербніца, болгарською — Цветніца, сербською — Цвети тощо.
2) Вважається, що в Католицькій Церкві до реформи 1955 року існував звичай, за яким священослужитель виходив у день Вербної неділі перед церквою, а двері святині зачиняли. Тоді отець тричі стукав хрестом у браму, вона відчинялася і тоді він разом з учасниками процесії входили до храму, щоб здійснити богослужіння. Ця дія символізувала те, що зачинене небо відкрилося людям завдяки заслузі хресної смерті Ісуса Христа. Тому завдання мирян — не забувати, а завжди пам’ятати, усвідомлювати й перейматися цим вчинком Сина Божого. Ба більше, освячені галузки вірні зазвичай зберігають цілий рік, щоби потім спалити їх на попіл для використання його у церковному обряді у Попільну Середу.
3) Свято, яке відзначає пам’ять Христового в’їзду до Єрусалима в неділю перед Його світлим Воскресенням, в українському народі (та культурі) обросло великою кількістю різноманітних звичаїв, забобонів й прикмет. Зокрема чимало людей вірять у те, що вербові “котики” допомагають лікувати хвороби, або ж не допускати їхньої появи. Наприклад, не рідко немовлят купали у відварі з верби, мовляв, так малеча буде рости сильною та здоровою. А дорослі можуть з’їсти вербові бруньки, щоб нічого не боліло. Окрім цього, це могло навіть допомогти вирішити певні проблеми в житті.
4) У Вербну неділю також існувала традиція випікати святкові хлібці: у невеличкі буханки клали шишки верби, а запечені вироби згодовували худобі та домашнім улюбленцям. Таким чином господарі хотіли, щоб їхні тварини були здоровими та сильними.
5) А чи є те, чого не можна робити у це свято? Так, наприклад, домашня робота та клопоти можуть трішки “зачекати”. Шиття, прання, вишивання, чи будь-яка фізична праця, а також негативні думки, емоцій, вчинки й навіть застілля і святкування відволікають людей від важливого — побути з Богом і хоч на мить присвятити час Йому.
Отож, а як Ви будете відзначати це свято?
Підготувала Оксана Войтко
Повязані записи
