«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико». Цими словами ми вшановуємо страждання, які потерпів Господь Ісус для нашого освячення й спасіння.
В передвеликодній період маємо глибше зрозуміти значення значення хреста Христового, Його жертви заради нашого спасіння.
В давнину на хресну смерть засуджували найгірших злочинців. Але хрест знаряддя ганьби – став знаряддям спасительної сили і святості. Вся наша планета усіяна пам’ятниками.
Ці пам’ятники зведені визначним людям, геніям, героям. Воздвигнуті ці пам’ятники вдячними дітьми, батьками, або суспільством. Однак серед них піднімається єдиний і неповторний пам’ятник, котрий зведено не любов’ю і вдячністю, а злобою, ненавистю і підступністю людською.
Пам’ятник цей – хрест Христовий, на якому люди прибили цвяхами свого Спасителя і Бога. І стоїть цей хрест над усім світом, являючи усім народам Божу милість і милосердя.
Святий Кирил Єрусалимський говорить: «Від древа гріх – і в древі спасіння». Хрест є центральним моментом у таємниці людського спасіння. Через хрест сталося одкровення світу предвічної Божої Любові.
Дивлячись на хрест Христа, древній світ зрозумів, що Бог торжествує не так, як може торжествувати людина. Торжество Боже в любові, у відданості, у жертовному служінні світу. Знаряддя ганебної страти Господь Ісус Христос освятив Своїм стражданням і Своєю кров’ю, зробивши його знаряддям нашого спасіння. Хрест став жертовником, на якому була принесена всесвітня спасительна Жертва.
Під цим знаменням перемоги проходить усе життя християнина. Якщо християнин зазнає поразки, то це тому, що він забув своє знамено, опоганив його, роблячи гріхи з хрестом на грудях.
Християнин повинен взяти своє знамено, підняти його й освятити ним своє життя. Хрест Христовий – це не тільки древо хресне, це і хрест духовний, який несуть люди.
Господь наш Ісус Христос каже: «Коли хтось хоче йти за Мною, хай зречеться себе, візьме хрест свій і йде за Мною». Зректися себе – це не означає відмовитися від своєї особи, імені, від родичів, і при цьому грішити як і грішив. Ні! Це означає зректись своїх плотських пристрастей, нестриманих пороків, гріховних бажань. Потрібно зректись від того гріха, який закореніло сидить у людині.
Взяти свій хрест – це означає, що в нашому житті дуже часто трапляються різні негаразди, скорботи, хвороби. І ми, через самолюбність, можемо навіть нарікати на Бога, за те, що він їх нам послав. Але Господь наші потреби знає набагато краще, ніж ми самі. І тому кожне таке випробування є наче ліки, якими Бог оздоровлює душу і повертає на дорогу спасіння.
Зректися себе і взяти Хрест свій – це ще замало для спасіння. А потрібно йти за Христом на Голгофу, Хресна смерть – ось мета всякого Хрестоносіння. Ось чому так мало справжніх послідовників Христа, бо потрібно зректися своєї волі, розуму і віддати своє життя повністю на волю Божу. І сказати так, як говорить апостол Павло: «Вже не я живу, а живе в мені Христос». Та кожна людина по-різному несе свій хрест.
Одні терпеливо зносять свої негаразди, віддаючись покірно волі Божій, інші нарікають, тим самим збільшуючи свої страждання. Господь знає всі наші болі і печалі, тому й закликає нас: «Прийдіть до мене всі стомлені і обтяжені, і я заспокою вас» (Мф. 11,28). Прийдімо до Господа і принесімо Йому всі наші проблеми і негаразди, а Він втішить, і допоможе нам. Нести свій хрест – значить не ремствувати, а терпіти труднощі, скорботи і випробування, які зустрічаються на нашому життєвому шляху.
Існує багато прикладів, коли грішники каялися, брали свій хрест і рушали за Христом. Вони рішуче вступили в боротьбу з гріхом, зі своїми страстями та дияволом і ставали святими. На кожному хресті зображений розіп’ятий Ісус Христос, Котрий Своїми руками хоче нас усіх пригорнути до себе і з’єднати в одну велику родину.
Якщо християнин продовжує грішити, то він збільшує тягар хреста Христового. Перемагаючи і переборюючи гріх, людина полегшує хрест Христовий, вона стає тоді співучасником великої місії спасіння, співучасником Христосвого хрестоносіння.
Саме тому розпростерте на хресті Тіло Спасителя сприймається як переможний символ торжества безмежної Божої благодаті, як розкрита книга Слова, яку можна споглядати, осягаючи вічну сутність буття.
Підбиваючи підсумки всього вищесказаного, слід зауважити, що терпеливе і смиренне несіння свого хреста наблизить нас до Господа. Так як Він через страждання переміг наші гріхи, воскрес із мертвих і увійшов у славу Бога Отця, так і ми через терпіння скорбот, очистимо свої душі і увійдемо у вічне життя з Ісусом Христом.
Протоієрей Діонісій Буренко, священик Свято-Покровського храму м. Борислав, Львівської єпархії УПЦ, учасник Школи міжрелігійної журналістики
Повязані записи
