Цими днями, минуло чотири роки з того часу, коли до вічності переставився славний отець Іван Музичка. Пропонуємо до Вашої уваги, спомини про отця Синкела у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ о. Юстина (Бойка) і унікальний архівний документ, який стосується постаті о. Івана Музичка, який вдалося віднайти.
“Людина – легенда, людина – історія. В історію Української Греко-Католицької Церкви о. Іван Музичка увійшов як видатний богослов, мислитель, вихователь багатьох поколінь священників і вірних. Однак, його справжню місію і заслуги перед Церквою відкриють, мабуть, наступні покоління, оскільки він був скромним працівником у Христовому винограднику, який досить часто любив перебувати у тіні. Про себе ж він часто говорив, що є військовим чоловіком.
Особисто я мав велике щастя кілька років, проживаючи в часі студій у Колегії Святої Софії при Соборі, спілкуватися, слухати, а навіть провадити прекрасні історично-богословські дискусії з отцем Іваном Музичкою, які завжди були пізнавальні і збагачували. До слова, він був один з перших, який мене активно заохочував присвятитися цілковито вивченню постаті св. Климента Римського та його значення у житті Київського християнства. Надіюся, що цього року у серії «Київське християнство», що її видає УКУ, вийде нарешті друком моя монографія присвячена постаті цього славного римського понтифіка і цим самим я сповню мою головну обіцянку перед о. Музичкою.
Після того, коли я вже не проживав у Колегії, кожного разу, перебуваючи в Римі, одним з обов`язкових пунктів моєї програми були відвідини отця Івана. Так було і кілька днів перед його смертю – ми з ним довго бесідували, ділилися поглядами на майбутнє Церкви, а вже наступного дня мені передзвонив о. Марко Семеген, сповістивши, що наш дорогий о. Іван Музичка переставився до дому Небесного Отця.
Так ось, у ці дні, коли в особливий спосіб споминаємо його, я вирішив опублікувати унікальний архівний документ, що його недавно мені довелося віднайти, який проливає світло на початки священничого покликання отця Івана, коли йому було щойно 20 літ, а мрія про священниче покликання починала тільки жевріти.
А є ним лист пароха Пукова о. Василя Соловія до митрополита Андрея Шептицького від 8 жовтня 1941 року, у якому він просить прийняти до Львівської Духовної Семінарії свого парохіянина Івана Музичку, якого характеризує з найкращої сторони. Він говорить про нього, як про дуже солідного хлопця, прекрасного співака, який, однак, через те, що походить з бідної сім`ї, не може самостійно оплатити собі навчання у Семінарії. Через це парох Пукова звертається з проханням до митрополита Андрея, щоб він допоміг у цьому питанні молодому хлопцеві.
З листа чітко проглядається велика прихильність пароха Пукова до свого парохіянина Івана Музичка. Мабуть це було пов`язане з тим, що з початком Другої Світової війни большевики мобілізували до війська його двох синів, про яких, як виглядає з листа, загубилася і вістка. Через це, мабуть, він мав до нього прихильність як до рідного сина. Це саме по відношенні до нього відчувала і дружина священника, яка дуже страждала через брак вістки про своїх синів. Про її величезну великодушність часто згадував сам о. Іван Музичка вже на старості своїх літ.
Перед тим, як представити текст згаданого листа, скажу кілька слів про самого пароха Пукова о. Василя Соловія.
Згідно Історичного Шематизму Львівської Архиєпархії (автор о. Дмитро Блажейовський, Т. 2, С. 404), о. Василь народився 28 вересня 1890 року у с. Залізці Бібрецького повіту. На жаль, не можу ніяк знайти імені та прізвища його дружини. Але, у подружжі вони з дружиною народили 6 дітей, з них 3 хлопців (Микола, Олександр, Орест) і 3 дівчат (Олімпія, Тереза і Марія). Закінчивши духовну семінарію, 1 січня 1913 року прийняв священничі свячення. І відразу після цього був призначений адміністратором (до 1917 року), а згодом парохом села Пуків, де пробув аж до 1944 року. Того ж року разом з сім`єю емігрував до Німеччини, а згодом до США, де у помер 16 вересня 1971 року.
Принагідно висловлюю вдячність дирекції та працівникам ЦДІАУ у м. Львові за можливість досліджувати спадщину нашої Церкви у архівних фондах”
Лист пароха Пукова о. Василя Соловія
до митрополита Андрея Шептицького
у справі Івана Музички
(Архівні вихідні дані:
Фонд 201, опис 1р, справа 110, аркуш 212)
Текст
(відчитаний, мова і правопис збережені):
«Пуків 8/10 1941
+С[лава]. І[сусу]. Хр[ристу].
Ваша Ексцелеціє!
Передовсім прошу приняти мої скромні заяви радости, що Вселаскавий Господь зволив Вашій Ексцеленції щасливо перенести та перебути большевицький наїзд та усі страхіття сего діявольського режіму.
Молимося цілою родиною та парохією за Вашу Ексцеленцію, бо розуміємо, що тепер більше, як коли, треба Церкві і Україні Вашої Поваги, Розуму, Проводу.
Я сам щасливо перебув фронт. Правда ми усі цілим домом перенеслися до крайньої хати в селі, положеної межи лісами. Село не потерпіло убитих три особі від гранат. Та мої сини Орест і Микола єще по совітськім боці, при війську. Ніякої вістки не маємо про них. Моя жінка тепер дуже тяжко хора, журиться долею синів.
Мій парохіянин Іван Музичка, 20 літ, учень рогатинської ґімназії, син селянина – дуже бажає бути священиком. Добрий і здібний учень, добрий співак і дяк, провадить хор, у церкві все з дяком співає, дуже солідний хлопець. При тім дуже бідний, в рогатинській ґімназії мав стипендію. Якщо б було можливе примістити його в Духовній Семінарії – я дуже просивби і поручавби його.
Прошу Вашу Ексцеленцію згадати у своїх св[ятих]. молитвах за нас, за наших бідних синів.
Цілую руки і остаю вірним сином
о[тець]. Василь Соловій»
Повязані записи
