На ці роздуми надихнули події, які минулого тижня відбувалися у Львові. Мій колега, Євген Бойко, у своєму тексті детально описав ситуацію, за якої чоловік, назвавши себе «Месією», роздавав гроші. З текстом можна ознайомитись тут.
Аналізуючи цю подію, варто зосередитись, на мій погляд, на кількох глобальних моментах. По-перше, на те, що вибираємо сьогодні, – віру чи шоу? Людина ХХІ століття, яка неформально називає себе генієм, оскільки має у своєму арсеналі стільки винаходів, не відмовляється від перфоменсу. І це викликає певний парадокс. Як емоція може взяти верх над інтелектом? Адже наш час дехто називає новою епохою Просвітництва, а у цій старій епосі, як ми знаємо, основним був концепт «сяяння вічного розуму». Виявляється, що сучасний світ вибирає радше розвагу, підмінну реальність, ніж зосереджує увагу на тому, що глибинне. Пригадую, як кілька років тому у одному містечку на Львівщині, містяни побачили відображення Богородиці на дереві. Мабуть, черги до того знаменитого дерева були довшими, ніж до сповіді у храмі. Всі хотіли побачити, доторкнутися, помолитися. Тобто сучасне диктує перевагу шоу над справжньою вірою. І тут мені подумалось: невже давня формула «хліба і видовищ» буде вічною, не зважаючи на той досвід, що пережило людство впродовж століть. У цей момент мені чомусь пригадався біблійний Закхей. Він потрапив у натовп цікавців, але не для того, щоб посміятися, порозважатися чи потикати пальцем, але вилізши на дерево через свій невеликий зріст, він кличе Ісуса до своєї господи. Цей чоловік зумів побороти жагу до видовища у своєму серці і знайти там місце для справжнього.
Ще один момент цієї події, який змусив мене поміркувати,- це те, що події відбувалися у Львові і самі львів’яни були залучені у це шоу. Вже сьогодні з’ясовано, що псевдопророк має російське коріння. Проте, ми у всьому звикли звинувачувати «руку Москви», а своїх рук чомусь не бачимо. Я впевнена, що люди, які були у цьому натовпі, навіть ті, які брали гроші, – це ті, що у неділю точно будуть у храмі, прославляючи справжнього Месію. Виникає ще один парадокс – як можна маніпулювати людьми, які чисельно ходять до храмів, стоять у довгих чергах до сповіді, ходять вулицями свого міста, молячись вервицю чи хресну дорогу? Євген влучно написав у своєму тексті про розрив духовного наставництва і вірянина. А мені видається, що проблема ще глибша – ми втратили якість віри: переповнені храми, довгі черги – це не показник. Якби хтось з юрби прогнав цього чоловіка зі словами: «Ти не Месія, а брехун. Немає ніякого Бога, крім Ісуса Христа». Тоді я переконалася для себе, що формула підмінної «галицької побожності» знищена. А так ми знову залишаємось прихильниками перфоменсу, у Церкві шукаємо радше чуда, ніж молитви, приходимо сюди за задоволенням своїх потреб – щось посвятити чи поставити свічку, але не для того, щоб прославити справжнього Бога. Може тому Господь промовляє до нас різними важкими ситуаціями зупинитись, подумати і оминути пастку. Та чи відкриті вуха для слухання? Зазвичай у них підмінні голоси з айподів чи блютуса.
Юліана Лавриш
Повязані записи
