Єпископ-помічник Львівської Архілієцезії РКЦ Владика Едвард Кава у Бенедиктинському монастирі у Солонці звернувся до богопосвячених осіб і закликав їх до посиленої молитви у непростий час воєнної загрози та пандемії. Владика наголосив, що у історіїї та й останнім часом через молитву розарію неодноразово ставалися чуда. Таким чудом є і покликання людини.
У тому наше покликанням, щоб ми не скільки чекали підтримки, скільки давали її. Особливо у цей час – дуже напружений, неясний. І тут для нас дуже важливо, щоб ми у цьому всьому не загубилися і не злякалися. Щоб нам зрозуміти як нам досягти цієї зрілості, відповідальності, цього посвячення себе Богові, щоб ми без жодного сумніву могли прийняти те, до чого ми покликані. Щоб зреалізувати Божу волю. Бо це є велика різниця: як я бачу, себе реалізую, і як Бог хоче вчинити це через мене. І тут дуже важливо відкрити собі – як Бог хоче реалізувати свою волю через мене – моє життя, служіння, мою довіру до Нього. Слово Боже показує нам, що Дитятко Ісус перебуває на руках Марії і Йосифа. І ми як ті діти – беззахисні, безрадні. Наші душі є сьогодні в обіймах Марії і Йосифа. Від них маємо вчитися і до них звертатися. Щоб ми у цьому всьому, що відбувається, були знаком, знаряддям у Руках Божих. Марія нас міцно тримає лише тоді, коли ми до неї звертаємося. Заохочую вас, кохані, щоб ви неустанно молилися молитвою розарія. Молитва розарію, як бачимо в історії, навіть останніх років, чинила чуда, особливо там, де була загроза війни. Подивімося сьогодні, чи ця ціла ситуація нас, богопосвячених, змобілізувала до молитви? Чи ми стали більше молитися? Чи ми стали більше заохочувати інших до молитви? Чи ми просто пасивно чекаємо? Чекаємо що скажуть люди? Наповнюємо своє серце тривогою? Але не даємо те, що найбільш потрібне – миру. Треба це взяти собі дуже глибоко до серця, щоб сьогодні дозволити себе віддати Марії у руки. Просто помоліться розарій – і ви принесете мир туди, де він найбільш потрібний. Торік ціла Церква переживала рік, присвячений св. Йосифу. Він є прикладом тихого служіння. Це заклик не боятися бути духовними батьками, духівниками. Кохані мої, думаю, що це Слово, яке Бог дає нам сьогодні, про те, що Ісус зростає і набирається сили. Кохані мої, ми можемо сьогодні рости, зростати духовно тільки тоді, коли ми повністю довіряємо Богові. Коли повністю живемо тим, що Боже. Треба переглянути чи насправді ми живемо тим, що Боже? Треба подивитися чи справді ми сьогодні оживлюємо серця.
Кохані брати і сестри, Бог нас сьогодні взиває, щоб слухання Божого Слова, через ділення тим Словом, щоб ми відновили наші харизми. Щоб ми тими харизмами жили. І тими, які маємо у спільноті і тими, якими ми обдаровані. Бо часто наші харизми неактивовані. Колись св. Альфонс Лігуорі, роблячи візитацію, відвідував один із монастирів і мав розмовляти із одним священником, монахом, який дуже недбало ставився до свого покликання. І коли св. Альфонс зайшов на розмову до цього брата, то взяв хрест зі стіни, поклав на землю і каже: “Товчи”. Цей брат дуже стривожився і сказав, що не може цього зробити, віра йому не дозволяє. А святий Альфонс відповів: “Коли ти не живеш згідно із обітами, то топчеш цього Ісуса”. І це священник дуже задумався, потекли сльози з його очей.
Брати і сестри, ця урочистість сьогодні для нас є нагодою. Перебуваючи перед Ісусом, слухаючи Його, це можливість побути перед Господом, зробити собі іспит совісті, зробити перегляд нашого життя. Щоб побачити що ще я можу виконати, щоб ще більше прославити своїм життям Бога. Дуже важливо, щоб ми не відчували себе тими, які жертвують себе, почуваються скривдженими. Буває, що ми пожертвували себе, але живемо якимсь жалем. Бо хтось має дітей, матеріальні блага, а я цього всього не маю, наприклад. Цей жаль – це не є те до чого Бог нас кличе. Це те життя. яке дуже міцно відгортає тих, яких Бог кличе. Бо дивлячись на нас, ті які покликані іти за Господом, боятися зробити цей крок, бо не хочуть стати такими як ми. Думаю, що це для нас прекрасна нагода, щоб ми зрозуміли, що Бог через ті події, які відбуваються у світі, у любові дати нам натхнення. Зростати у святості. Чим гірше у світі, тим більше є заохочення для нас щоб стати кращими, щоб наближатися до Господа і бути з Ним. Постійно жити у цій єдності, яка є даром. Нам тільки треба покірно слухати Бога і виконувати те до чого ми є покликані. Дякуємо Богові, що Він нас такими, які ми є, вибрав”.
Повністю відео можна побачити за посиланням.
Повязані записи
