Останні дні Різдвяного посту наближають нас до Святвечора, а, відтак, і до свята Різдва Христового. Кожна християнська родина з нетерпінням чекає на Прихід Месії, на Прихід Того, Хто з великої любові відкриває наші серця і наповнює їх любов’ю. Останні дні очікування Народження Ісуса Христа мають проходити у глибокому смиренні і переосмисленні свого життя. Про головний символізм Різдва та про значення обрядовості і традицій у святкуванні Різдвяних свят розповідає єпископ Володимир-Волинський і Турійський ПЦУ Матфей:
«Ми, християни, повинні розуміти, що попри все різноманіття культурних і фольклорних заходів, ми святкуємо головне – це Народження Сина Божого, Який прийшов заради нас і нашого спасіння. І які б додаткові обгортки це святкування не отримувало, ми, як християни, повинні чітко усвідомлювати, що для нас головна складова святкування Різдва, – це прославлення Сина Божого, Який народився у Вифлеємі, в убогій стаєнці. Він народжується у наших душах і серцях кожного року. Так, наші серця повинні стати тим самим Вифлеємом, в який має прийти Христос. Наше серце не завжди відкрите, воно не завжди відображає християнську сутність, але, якщо ми в своє серце впускаємо Христа, то, навіть, Вифлеємська яскиня, цей жолобок з сіном, з худобою, де покладений Спаситель, стає царськими палатами. Вифлеємська яскиня стає для нас символом, який має велике значення, стає для нас яскравою подією, тому що приходить сам Христос, сам Спаситель. Все змінюється, все набуває зовсім іншого сенсу. Ми бачимо, як місце для худоби перетворюється у містилище самого Бога. Як ми читаємо, всі приносять Богомладенцю свої дари: небо – зірку; земля – вертеп; пастухи – прославлення сина Божого; царі – дари. Навіть худоба прославляє Христа і зігріває Його теплим подихом. Ангели на небі співають пісню. А де в цей час ми, люди? Ось і Церква ще в тих далеких, початкових століттях починає оспівувати Бога, прославляти Христа. Так же само і ми можемо приносити Богу вдячність, тобто молитву, приносити свій поклін, свої дари духовності. І це не повинно поглинатися обрядовістю. Так, звісно, ми можемо прибрати в хаті, наготувати багато страв, вивчити колядку, але не розуміти змісту, не розуміти, навіщо це. А для християнина дуже важливо прославляти Бога, дякувати Йому, жертвувати Йому свої дари.
Наша українська коляда – могутня. Наша коляда – народна. Наша коляда має традиції, які відображали богословський зміст. Ось всі співають колядку про Народження Христа: «Йосиф старенький колише Дитятко». Тобто змальовувалося, що Йосиф був старцем, опікуном Діви Марії, який про неї піклувався. Старця Йосифа прославляють, як хоронителя дівоцтва і опікуна Новонародженого Христа. І обрядовість не може помішати християнину, навіть якщо ми зберігаємо певні традиції. Тобто, якщо вони християнські, то вони доповнюють суть свята. А якщо вони не мають цієї духовної складової, то вони, звичайно, заважають. Тому потрібно дивитися і розуміти, що заважає суті свята, а що, навпаки, їй сприяє. Потрібно дивитися, в чому є основа, до якої ми повинні прагнути, а що віддаляє нас від Христа. Ми, християни, повинні пам’ятати, що дух Різдва полягає саме в тому, щоб вітати всіх з Народженням Христа. І ми повинні вітати один одного з Народженням Сина Божого. У цьому і полягає головна суть свята. Якщо все це буде додаватися подарунками, привітаннями, листівками, – це не є погано, але це неголовне».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами передачі «Запитай у Архіпастиря»
Повязані записи
