Сьогодні Церква торжественно славить і оспівує Ісуса Христа, Який Преобразився на горі Фавор. Із трепетом душі і смиренням серця читаємо євангельський уривок, де описується ця велична подія. Бачимо, як Господь, обличчя Якого засяяло, наче сонце, показує апостолам, а з ними, і нам Свою Божественну Славу. У сьогоднішній день Христос хоче, щоб у жодного християнина не залишилося сумніву у тому, що Він так полюбив світ і нас, що будучи Боголюдиною, віддав Себе на хресні муки і страждання. Сьогодні настає преображення у житті апостолів. Але навіть те, що вони побачили на горі Фавор, пізніше не зупинило апостола Петра перед хресними стражданнями Ісуса, і він відрікається Його тричі. Сьогодні ми також маємо перемінити своє життя, зрозуміти велику істину, яка полягає у тому, що Господь постраждав за мої беззаконня, за мої гріхи. Прийдімо до Ісуса Христа на гору власного сумління і наповнім своє серце Його Божественною Славою.
Про символізм свята Преображення Господнього як спосіб переміни власного життя та як можливість осягнути Царство Небесне розмірковує у своїй проповіді під час празничного Богослужіння у Спасо-Преображенському соборі м. Києва Єпископ Володимир-Волинський і Турійський ПЦУ Матфей (Шевчук):
«У тропарі сьогоднішнього свята ми чуємо, що Господь показав Славу, наскільки можна було. Тобто, не всю повноту Своєї Слави Він показав тому, що людина не може її осягнути, не може її обійняти своїм розумом, почуттями чи фізичним станом. Господь показав лишень частину цієї Слави, скільки може побачити людина. У євангельському уривку читаємо: «Обличчя його засяяло, наче сонце, а одежа побіліла, наче світло» (Мт. 17: 2). Отже, бачимо те, що не тільки Господь Сам перемінився, але й у житті апостолів відбулася велика переміна. Вони також увійшли у цей стан преображення, вони відчули, що це є неземне світло, що місце, де вони перебувають, є незвичайним. Апостоли відчули, що їх відвідав Сам Господь. І їм настільки стало добре, що апостол Петро вигукнув: «Господи, добре нам тут бути!» (Мт. 17: 4). І навіть намети готові були ставити, і навіть були готові там жити, і вічно перебувати на тому місці, де Господь явив Свою Славу.
Тому і ми спішимо у цей день до храму, і не тільки тому, щоб принести плоди, які, як перші, треба освятити, як жертву Богові. Колись, якщо людина хотіла принести жертву Богові, бо вона розуміла, що це є єднання з Богом, молитва з Ним, то вона клала її на вогонь, і цей дим із жертви підносився до неба. Тим самим люди приносили Богові велику жертву. І Господь приймам її. У цьому і була старозавітна молитва. І ми теж приносимо Богові молитви, тобто свої жертви, а освячуємо плоди, які дала нам земля, як подяку Богові, що і ми виростаємо духовно, вчимося бути християнами. Ми, приходячи до храму, набираємося тих Дарів, які необхідні людині для того, щоби вона увійшла у Царство Небесне – це Дари Духа Святого, в яких ми повинні виростати, і тим самим осягати Царство Небесне. Це ж не буде так, що відкриються двері і скажуть: «Ну ти жив більш-менш нормально на землі, іди у Царство Боже». Якщо я прожив на землі, навчився, хоча б трохи змінитися стосовно того, яким я був раніше, і навчився цього у Церкві, значить і вступлю у Царство Боже, і Господь покаже мені це нетлінне сяйво, у якому буде вічна радість.
У чому полягає вічна радість Царства Небесного? А у тому, що там не буде втоми. Це зовсім інша радість, це не є людська і земна радість, яка нас може гнітити. Радість у Царстві Небесному є вічна. Людина, яка навчилася тут, і яка хоче жити з Богом, вона буде відчувати цю невтомну радість. І не в тому полягає, що там зелені поля, квіти, пташки… Ні. Де б людина не була, для неї основне бути з Богом. Якщо ми живемо у цьому житті і довкола нас пекло: люди недобрі, сім’я не благополучна, діти не слухняні, чоловік не шанує дружину, жінка не поважає мужа свого, – це тоді означає, що людина уже живе в пеклі. Вона мучиться, а не радіє, не отримує доброго життя, але якщо вона в такий момент знаходить Бога, – то їй усе одно радість. Вона вже не бачить цього пекла довкола себе, перестає нарікати на своє життя, вона відчуває благодать Божу, милість Божу, людина відчуває Царство Боже частинкою свого життя.
У цей день Преображення Господнього дякуємо Богові за те, що Він не лишає нас милості. Ми кажемо: «Господи, добре нам тут бути». Ми розуміємо, що повинні йти до своїх праць, у своє життя, повертатися у те життєве пекло, але якщо з нами Бог, нічого не бійтеся, нічого не відкидайте. Пам’ятайте, у яких би людина не була життєвих обставинах, – з нею завжди є Бог».
Фото – із Фейсбук-сторінки Митрополита Олександра (Драбинка)
Повязані записи
