Церква – плід дії Святого Духа. Церква – це Євхаристійне зібрання. Ісус Христос каже: «Я на цій скелі збудую мою Церкву й що пекельні ворота її не подолають» (Мт.16,18). У Посланні до Корінтян апостол Павло говорить: «Хіба не знаєте, що ви – храм Божий, і що Дух Божий у вас перебуває?» (1Кор.3,16). Про те, чому так важливо якнайчастіше відвідувати Божественну Літургію, про те, як подолати закам’янілість своєї душі, про те, як правильно зростати у вірі, розмірковує єпископ Володимир-Волинський і Турійський ПЦУ Владика Матфей:
«Людина, відвідуючи Богослужіння у храмі, повинна розуміти, що це є особлива, соборна молитва, яка, як ми чуємо, звучить за всіх, і за все. Тобто немає такого аспекту життя, якого ми б не згадали під час урочистої Божественної Літургії. У ній йдеться і про мир, і про наше буття, і за з’єднання всіх християн. Під час Божественної Літургії звучить молитва за все. На Літургії людина повинна перебувати у певному молитовному стані. Вона повинна перебувати у такому натхненному стані. Якщо людина прийшла і хреститься, бо так всі роблять, кланяється, бо хтось один поклонився, то це, звичайно, що не наштовхує її на сприйняття Божественної Літургії. У момент, коли звершується Євхаристія, храм стає небом, а все наповнюється животворчою дією, яка походить від самого Бога. Якби людина своїми тілесними очима могла побачити все те, що в цей момент відбувається невидимо, то, як кажуть святі Отці, вона, напевно, ніколи б і не виходила з храму, а весь час перебувала у ньому. Але з духовної практики, з духовного життя ми знаємо, що багато людей могли б прийти до храму, але ігнорують це, пропускають. Вони знаходять тисячі причин для того, щоб у цей час не відвідати церковне Богослужіння. Чому? А, непевно, що душа в цей час стає закам’янілою, яка не знає цієї потреби, цієї величі, яка у цей момент відбувається. Що ж нам кажуть святі Отці? Адже ми звертаємося до їхнього практичного застосування. Ми читаємо поради, які збиралися тисячоліттями від богоносних отців. Своїм прикладом вони навчають нас тому, як ми повинні вчиняти, і більше того, сам Господь каже про те, щоб за духовною практикою ми зверталися до тих, які є освячені Духом Святим. Адже вони говорили не зі свого розуму, користувалися не тільки своїм внутрішнім я, але сам Господь надихав їх і розказував їм, як вони мають навчати, як вони повинні просвітлювати, які практичні настанови вони повинні давати народу Божому. І ось святі Отці завжди і наполегливо навчають нас тому, що потрібно себе заставляти, можливо, навіть і через силу, бо, можливо, ми чогось не розуміємо, або ж, можливо, ми не сприймаємо чогось. У нас може виникати відторгнення на фізичному рівні, але духовно, спонукаючи себе приходити у храм, ми вчиняємо подвиг. Не дивлячись на те, що хотілося б полежати, побайдикувати, ми пересилюємо себе і приходимо, цим самим відкриваючи двері свого серця для того, щоб прийняти Бога.
Уявіть собі, як дитина чекає першого дзвоника, як вона хоче йти вчитися. Все виглядає дуже гарно, але через тиждень, через два тижні дитина каже: «Мамо, я до школи не піду. Я не хочу, бо мені там не цікаво». Вона починає вередувати, знаходить тисячу причин, але це не означає, що її відмова повинна бути сприйнятою, що вона не повинна вчитися. Знання – це багаж, який ми беремо з собою у життя. Навчаючись, ми щось здобуваємо, через певний проміжок часу ми стаємо більш свідомими. Потім ми починаємо розуміти те, наскільки це є важливо у нашому житті. Так і в духовному житті, якщо ми спонукаємо, чуємо, вчимося, тоді і маємо результат. Адже, коли себе до цього поступово спонукаєш, тоді отримуєш духовний результат того, до чого закликає нас апостол Павло. Він говорить про те, щоб ми зростали у вірі. Бо, неможливо навчитися всьому одразу, неможливо одразу осягнути все, але з плином часу людина розуміє всю важливість і храмового Богослужіння, і самої Тайни Євхаристії, яка звершується у храмі, і своєї молитовної участі, і свого духовного стану, який у неї проявляється. Бо, якщо себе не спонукати, то в байдужості можна на все махнути рукою. Потрібно спонукувати себе до того, щоби якнайчастіше відвідувати Богослужіння у храмі, бо все це є для нас і нашого спасіння. Церква не придумала нічого такого, щоб нашкодило людині, а, навпаки, все це є корисне і влаштоване для нашого спасіння».
Підготувала Юліана Лавриш
За матеріалами передачі «Запитай у Архіпастиря», спільного проекту інформаційного відділу та відеоканалу «Володимир Православний» Володимир-Волинської єпархії ПЦУ
Повязані записи
