Сьогодні Церква Христова відзначає і вшановує день пам’яті святих апостолів Петра і Павла. Вони по-різному прийшли до Христа, але обидва, як мученики, загинули в Римі. Апостоли подорожували різними країнами, розповсюджуючи Христове вчення серед народів, обидва вважаються «стовпами» Церкви Христової і вшановуються, як первоверховні. Сьогодні і ми маємо наслідувати приклад цих двох керманичів Христової Церкви і стати сучасними проповідниками Слова Божого. Святі апостоли Петро і Павло своїм прикладом показують, що заради Бога, Його любові, науки, дві протилежні особистості можуть об’єднатися заради спільної мети – проповідування доброї новини про Ісуса Христа.
Про постаті двох первоверховних апостолів Петра і Павла як приклад для наслідування розмірковує під час проповіді на празничній Літургії у Гарнізонному храмі св. ап.. Петра і Павла Владика Павло Хомницький — правлячий архиєрей Стемфордської єпархії УГКЦ (США):
«Ми сьогодні зібралися для того, щоб вшанувати пам’ять небесних покровителів – святих верховних апостолів Петра і Павла, і попросити їх про заступництво перед Божим престолом. Про святих апостолів Петра і Павла можна говорити багато, і про них уже багато написано і сказано, але ми завжди можемо сказати більше, провести більше духовних уроків, які черпаємо від цих двох «стовпів» Церкви. Святі апостоли Петро і Павло жили на цій землі, трудилися на ній, молилися. Вони переставилися до вічності та моляться за нас на небесах. Апостоли багато працювали для ранньої Церкви, вони зробили більше, ніж будь-хто інший для поширення доброї новини про Ісуса Христа після Його славного воскресіння. Їх було названо почесним титулом Верховних апостолів, себто найбільших з усіх, перших.
Святий Петро, як знаємо, був рибалкою, який трудився у поті свого чола, як звичайний працівник. Він жив із праці рук своїх, був звичайним, побожним селянином. Як ми пригадуємо, його покликав Ісус до служіння саме в той час, коли він направляв свої сіті на березі Галилейського моря. Петро завжди діяв імпульсивно та мав велику віру у Ісуса Христа. Христос покликав його за собою, і Петро без вагання залишив усе і пішов слідом за Ним. Пригадуємо, як Ісус ішов до апостолів по воді, коли вони були стривожені у своєму маленькому човні під час бурі. І тоді Петро знову, без вагання, кинувся у воду і почав йти по воді до Ісуса. Сьогодні у Євангелії ми читаємо, де Ісус каже: «За кого народ уважає Мене, Сина Людського?» (Мт. 16: 13). І Петро негайно, знову без вагання Йому відповів: «Ти Христос, Син Бога Живого!» (Мт. 16: 16). Але все ж таки, не зважаючи на його вірність і мужність, він так легко опинився перед страхом і спокусою, коли Ісуса заарештували. Петро тричі тим, хто його питав, казав: «Не знаю Цього Чоловіка!…» (Мт. 26: 72). Але, нарешті, після розп’яття, поховання і воскресіння Ісуса Христа, — він покаявся і змінив своє відречення від Христа. Впродовж решти свого життя, до моменту мученицької смерті в Римі, апостол Петро провадив свою паству перших християн у Єрусалимі. Він був їхнім духовним батьком.
З іншого боку, святий Павло був абсолютно інший від святого Петра. Павло виростав у привілейованому домі, його руки не були затрудженими від рибальських сітей, як у Петра. Вони були м’якими тому, що вони торкалися лише книг та рукописів. Павло був людиною, яка працювала інтелектуально. Він був письменником і відомим промовцем, і, мабуть, найголовніше – на відміну від Петра, який був імпульсивним і мінливим, — Павло був ревним і цілеспрямованим у своїй праці. Ціль його життя – знищення християнської віри. Він жорстоко переслідував християн, аж до дня своєї чудесної зустрічі з Христом по дорозі до Дамаску. Від цього моменту навернення, він зовсім змінився, і до кінця свого життя, яке він завершив мученицькою смертю у Римі, — Павло подорожував світом. І з тією самою завзятістю, з якою він переслідував християн, — він тепер проповідував Ісуса Христа, щоби привести цілий світ до Нього.
Отже, ми бачимо, що життя та досвід святих апостолів Петра і Павла були дуже різними. Різними були їхні походження, соціальні статуси, характери, слабості та достоїнства, проте, ми святкуємо день їхньої пам’яті разом тому, що вони, більше, ніж будь-хто інший, через свої проповіді і свідчення у ранній Церкві, яка привела обох до мученицької смерті, створили міцний фундамент для Церкви, який є непорушний і до сьогодні. Вони були різними, але мали спільну нитку у своєму житті – любов до Христа і бажання проповідувати Його добру новину, і привести до Нього усі народи. Ми можемо сказати, що святі апостоли Петро і Павло є також і іконою Церкви та іконою усіх християн, іконою нас. Коли ми дивимося на них, ми бачимо, що наше відображення є у них. Кожний із нас стикається зі спокусами, із духовною слабкістю, які постійно загрожують нам втратою Божої благодаті. Однак, все, що нам слід зробити, – це визнати нашу гріховність, визнати наші слабкості та відкрити своє серце для прощення та любові Ісуса. Саме так робили святі апостоли Петро і Павло».
Підготували Юліана Лавриш, Андрій Мандрика
Фото – із Фейсбук-сторінки Владики Павла Хомницького та мережі Інтернет
Повязані записи
