“Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо”
Такими словами сьогодні Христова Церква оспівує хресне знамення, як джерело нашого життя. Саме хрест Господній є проявом безмежної Божої любові для кожного з нас. Адже, перебуваючи на хресті, терплячи насмішки, глузування і незліченні муки, Ісус Христос відкупив нас від гріха, прокляття і смерті.
Отож, прийдімо сьогодні із щирим покаянням, чистим сумлінням, світлою совістю і відкритим серцем до хреста Господнього. А Христос, як люблячий батько, із великої своєї любові уділить нам в майбутньому частку на батьківщині вічного життя. Про хрест Господній, як дерево добра і вічного життя, як знак перемоги, символ великої Божої любові і жертви за кожного з нас, розповідає у своїй проповіді під час Літургії у Гарнізонному храмі св. ап. Петра і Павла Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященний Владика Степан (Сус), куріальний єпископ Києво – Галицького Верховного Архиєпископа із титулярним осідком Зиґріса:
«Коли ми з вами читаємо сторінки Старого Завіту, зокрема ту частину, де говориться про сотворення світу, про перших людей Адама і Єву, про ті правила і обов’язки, які Господь дав як першим людям, — там згадується про дерево пізнання добра і зла, дерево з якого Господь заборонив їсти плоди. Було багато різних дерев, які росли в раю, але саме одне дерево Господь вибрав як те, плоди з якого були небезпечні і шкідливі для людини.
Практично це була єдина заповідь, єдине правило, яке Господь для них встановив. І, звичайно, не їсти із цього дерева плодів, в якійсь мірі, означало постити, дотримуватися певного посту, обмежуватися. Росло і багато інших дерев, плоди яких були набагато смачнішими, ніж ті, з дерева якого заборонено було їсти. Але знаємо з історії, що ці перші люди, немов би ходили тільки довкола цього дерева з якого Бог заборонив їсти плоди, звертали увагу тільки на нього.
Пізніше змій спокусив Єву, вона спокусила Адама, і таким чином перші люди пізнали, що таке зло, не послухавши Бога. Їм, в якійсь мірі, відкрилися очі, вони зрозуміли, що є нагі. Вони побачили правду про себе, побачили свою недосконалість, неміч, і тоді вони залишили це місце блаженства і раю.
Часто гріх у житті людини відкриває правду про неї саму: ми відчуваємо нашу недосконалість, нам може бути неприємно дивитися на себе в дзеркало, ми внутрішньо себе картаємо, мучимо, буває й так, що люди роками ходять з відчуттям внутрішнього дискомфорту, кризи, внутрішньої трагедії. І тоді ми починаємо думати, що Бог нас не любить. Диявол починає нас переконувати в тому, що тебе Бог більше не любить, що ти Йому більше не потрібний такий грішний, не потрібна така грішна.
І ось на противагу тому дереву з якого люди колись з нестриманості все ж таки з’їли плід, Церква нам сьогодні ставить інше дерево – дерево добра і вічного життя. Тим деревом став хрест Господній, на якому Ісус Христос помер за гріхи кожної людини. Він помер, щоб ми з вами не думали так, як часто звикли думати, — мовляв, що Бог нас більше не любить. Радше навпаки, Господь помер для того, щоб нас переконати в тому, що Його любов є сильнішою за гріхи цілого світу.
Немає гріха в цілому білому світі, який би переміг Божу любов чи відкинув її. Бог прощає все те, за що людина кається і визнає свій гріх. Господь подає свою руку тим, хто підіймається і намагається встати, Він підтримує тих, хто не боїться визнати свої помилки, Бог відновлює ті сім’ї, які не бояться простити одне одному, не зважаючи навіть на ті помилки, які були допущені в процесі подружнього життя.
Бог показує безумовну любов… І цю Божу любов ми досвідчимо тоді, коли будемо стояти перед хрестом Господнім, коли носимо цей хрест на ланцюжку не як прикрасу, декорацію чи подарунок, а як зміст нашого життя. Сьогодні, всередині Великого посту, Господь ще раз нагадує нам те, що Він нас любить, що цей хрест Його є знаком іншого, нового дерева – дерева життя, плодами якого є Присвята Євхаристія, яку ми приймаємо на відпущення гріхів і на життя вічне. Стоячи перед хрестом Господнім, маємо нагоду ще раз переконатися в тому, що усім нам дано час, шанс і можливість. Те, що Бог дає нам шанс змінитися, стати кращими.
Час Великого посту для нас має бути періодом переосмислення, зміни певного формату, усвідомлення того, що ми маємо шанс і можливість змінитися, стати кращими. І це усвідомлення буде для нас Великим постом не лише в тому, що ми з вами від чогось відмовимося, але що ми здатні внутрішньо зробити поступ у чомусь важливому. Переконуймо себе щоденно в тому, що ми можемо змінюватися, ставати кращими. І пам’ятаймо, що Господь нас любить, і завжди готовий обняти кожного.
Багато людей сьогодні хоче посповідатися, шукає можливості покаятися. Цьогорічні обставини дуже часто стають на заваді цьому, але не зважаючи ні на що, ми маємо прагнути змінити своє життя, залишити своє гірке минуле у Таїнстві Сповіді і отримати Боже прощення, ласку і благодать. Ми перебуваємо у моментах труднощів і переживань, коли наші особисті хрести випробувань є настільки сильними, що нам є важко йти вперед. Споглядаємо на хрест Господній, пам’ятаймо про те, що бути християнином — означає завжди в житті крокувати за Богом… А йти за Богом – це означає йти протоптаними стежками із своїм хрестом, із своїми викликами і труднощами.
Якщо ми дивимось на своє життя очима віруючої людини, яка працює над собою і хоче змінити своє життя, тоді Бог нам допомагає, підтримує. Він хоче, що ми прикладали зусилля і бажали змінитися, але в той же час Господь докладає максимум зусиль, що ми з вами відчували Його підтримку. Бог не залишає кожного із нас, старається нас підтримати. І цю Божу ласку, благодать і силу ми черпаємо у плодах із дерева життя – із хреста Господнього.
Тому, прямуючи у нашому житті днями Великого посту, намагаймося бути іншими, наповнюймо кожен день свого життя духовним змістом. Пам’ятаймо, що для віруючих людей хрест Господній не є прикрасою, але є знаком перемоги, символом великої Божої любові і жертви за кожного з нас.
Нехай Господь Бог усіх нас благословить, щоб ми були добрими християнами, віруючими людьми, тими, хто намагається боротися, хто хоче змінити своє життя, і хто готовий бути прикладом для інших у добрих вчинках».
Підготували Андрій Мандрика, Юліана Лавриш
Фото – із Фейсбук-сторінки Владики Степана (Суса) та Гарнізонного храму
Повязані записи
