Сьогодні Куріальний єпископ Києво-Галицького Верховного Архиєпископа Преосвященний Владика Степан Сус очолив Божественну Літургію у Гарнізонному храмі свв. апостолів Петра і Павла. Співслужили Владиці настоятель храму о. Тарас Михальчук спільно із отцями-капеланами. У слові проповіді єпископ Степан закцентував на тому, що у всі століття були люди, які намагалися боротися із християнством, Хрестом Господнім, але зміннються епохи, а віра у серцях людей залишається. Бо саме Хрест є свідченням надії і опори у нашому крихкому світі. Далі – пряма мова.
“Сьогодні ми з Вами святкуємо і переживаємо важливе і цікаве свято нашого церковного календаря, яке пов’язане з історією віднайдення, піднесення, воздвиження Чесного Животворящого Хреста Господнього. У церковному календарі зустрічаємо двічі на рік святкування,чи почитання Хреста Господнього. Під час Великого посту, навесні, коли ми готуємося до свята Христового Воскресіння,а також у другій частині року, коли святкуємо свято Воздвиження Чесного Хреста. Церква нам на нашому життєвому шляху – шляху нашого духовного росту, намагань і бажань бути святими, добрими і праведними, ставить перед нашим обличчям Хрест Господній. Як щось дуже особливе, дуже особисте. Часто, споглядаючи на Хрест Господній, “прикладаємо” до нього наші хрести: наші терпіння, те, що нам нелегко сприйняти і пережити. Отці Церкви кажуть, що якщо ми ці особисті хрести несемо, споглядаючи на Хрест Господній, ми починаємо інакше переживати життєві випробування. Нові виклики загартовують нас. Хрест Господній є для всіх нас знаком Спасіння, символом Божої ласки і благодаті. Хрест є освячений смертю нашого Спасителя і Його Воскресінням. І коли ми споглядаємо на Хрест Господній, то ще раз і ще раз пригадуємо, що маємо невичерпне джерело сили. Для християнина це надійна опора і благословення, яке Господь дає у нашому житті.
У теперішніх обставинах є багато тих, які боряться з хрестами. Знаємо, що є такі, хто викидає хрести зі шкіл, із своїх домівок. Є ті, які насміхаються з хрестів. Ми з вами мусимо бути свідомі того, що хтось може насміхатися із нашої віри, чи через те, що ми свої терпіння і випробування називаємо хрестами. Пригадую, минулого тижня, мав зустріч у Празі з Владикою Владіславом, який є єпископом для греко-католиків Чехії. Він має понад 70 років. І я запитав його як старшого єпископа про те, до чого нам слід готуватися як Церкві у найближчі 10 років. Адже зараз є багато візій Церкви 2030, 2040. І він мені дав дуже просту, на перший погляд, відповідь. Він сказав про те, що християни у найближчі 20-30 років мають готуватися до мужності. Бо ідуть часи, коли нас не будуть вивозити на Сибір, але будуть насміхатися, показувати пальцем. Я скажу, що ці жарти, насмішки над християнством у Європі та світі дуже поширені. Адже люди не бояться вже нічого, не бояться Бога. Люди думають, що вони керують світом, але Господь смиренно, напевно що, на все споглядає. І ми з вами, брати і сестри, мусимо бути свідомі того, скільки поколінь боролися з Хрестом Господнім, скільки комуністів зламали Хрест Господній об своє коліно, кажучи Богові: “більше Ти панувати не будеш, ми Тебе перемогли”. Де вони сьогодні? Де є ті, які боролися із Христом, де є ті, яких поховали без хреста на могилі? Із плином часу,навіть на тих комуністичних могилах, їхні рідні і близькі з часом прибили хрест, бо розуміли без Бога важко жити. Можна насміхатися, можна думати, що я все контролюю, все тримаю у своїх руках, але кожен з нас в кінці приходить до того українського прислів’я, що “Без Бога не до порога”. Адже виставити Бога за двері свого життя неможливо. Той, хто є з Богом – той завжди живе у певності. Той, хто є з Богом є мужній, сміливий. Той, хто є з Богом розуміє цінність життя, знає мету життя і навіщо це життя переживає. Тому, нехай Господь, додає нам сили на шляхах несення власних хрестів”.
Повязані записи
