6 травня 2022 року у Архикатедральному Соборі святого Юра, з нагоди храмового празника, відбулася святкова Літургія. З проповіддю звернувся єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства УГКЦ Владика Степан Сус:
«Сьогодні ми зібралися на цю празничну Святу Літургію для того, щоб ще раз вшанувати святого Побідоносця і Чудотворця Юрія. З історії нам відомо, що святий Юрій був римським воїном і виховувався у побожній сім’ї. Батьки передали йому все те, що можна передати з вірою у Христа. Займав високі військові ранги, бо був чесним і сміливим, розумним, відповідальним. Жив у час імператора Деоклетіана. Бути християнином у той час означало бути готовим у будь-який час померти. Ті, які сміливі, які покладають надію на Господа Бога, ті, для кого віра у Христа не є чимось номінальним, а змістом сенсу життя, нічого не бояться. Прикладом цього є життя святого Юрія. Він гідно і чесно виконував свої обов’язки у той час, коли безбожжя чи поклоніння багатьом божкам було поширене у Римській імперії. Але він знав правдивого Бога, тому віддав життя за правду. Не зважаючи на те, що між його життям і нашим є відстань багатьох століть, приклад життя цього великого мученика є і у сьогоднішній день. Навіть історія говорить, що він був настільки популярним, коли віддав своє життя, у 5-6 столітті, що його слава поширилася серед багатьох тогочасних християнських Церков. Він був справжнім, сам собою, наповнював своє життя вірою у Христа. Можливо, у той час, коли він віддав своє життя, не так багато римських воїнів навернулося до християнства. Бути християнином, бути мучеником, бути тим, хто свідчить, не є легко і просто. Отці Церкви кажуть, що в обличчі християнина Господь зустрічається з тими, хто шукає стежку до Нього. Яким має бути наш спосіб життя, щоб ті, які є випадково перехожими на нашому життєвому шляху, душпастирі, монахи і монахині, бачачи наші вчинки, хотіли теж стати християнами у той момент, коли вони ще шукають Бога. Можливо, у контексті сьогоднішніх подій, коли ми з вами тут, у нашому місті, приймаємо чимало тимчасово переселених осіб, маємо свідчити серед них Христа. Той, хто свідчить Бога, є покликаний до перемоги. Ми молимось і потребуємо цієї перемоги. Ми розуміємо, що кожен із нас переживає боротьбу і перемоги власних життєвих ситуацій. Наприклад, кожна Сповідь, Таїнство покаяння, кожен раз, коли подаємо ближнім руку, – це маленькі перемоги, потрібні для нас з вами. Ми свідомі того, що сучасні обставини війни спонукають нас до того, щоб перемогти ворога. Наш ворог – несправедливий, жорстокий та підступний, спалює будинки, спонукає нас тікати. Але ми з того моменту, коли стали християнами, вважаємо себе переможцями. Сьогодні наші воїни, які шанують святого Юрія, носять його ім’я, кажуть, що для перемоги самої зброї є замало. Треба мати щось внутрішнє – певний зміст і силу. Є Господь, Який готовий допомогти нам. Ще одним важливим елементом є агресія. Пережити війну та залишитись людьми. Наші воїни кажуть, що важливо на війні залишатися людьми, зберегти обличчя, не мати обличчя диявола чи зла. Святий Юрій запрошує всіх нас, що переживаємо цю війну, до вміння перемогти агресію. Не дозволити, щоб ціль війни торкнулася нас, але щоб ми віддали це в Божі руки. Вчора почув історію матері нашого офіцера, нашого Героя. Два тижні тому у Миколаївській області, у себе вдома, вони ховалися у підвалі під час обстрілів. У їхню хату влучила ракета, і дому не залишилось. Батьки не хотіли повідомляти цю інформацію сину, який у той час захищав Україну на Донбасі. Через кілька днів до батьків подзвонив командир бригади, де воював син, і повідомив про його загибель. Тоді мати цього офіцера сказала, що коли вони втратили дім, то здавалося, що втрачено багато, коли втратили сина, то втратили все. Однак, на завершення ця жінка сказала, що Бог за них подбає. Я був вражений. Я спитав її, що тримає у таких важких обставинах. На що жінка відповіла, що віра у Бога. Коли ти дивишся на життя очима віруючої людини, то вже переміг зло. Ти вже святкуєш маленьку перемогу над дияволом».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
