Сьогодні, 20 липня 2022 року, свій День народження відзначає настоятель Гарнізонного храму св. ап. Петра і Павла, Голова Центру військового капеланства Львівської Архиєпархії УГКЦ отець Тарас Михальчук. У Гарнізонному храмі духовенство та віряни помолилися під час Божественної Літургії та привітали отця Тараса. Літургію очолив єпископ Курії Києво-Галицького Верховного Архиєпископства Владика Степан Сус, який і виголосив проповідь:
«Слава Ісусу Христу! Дорогі брати і сестри! Кожного разу, перед читанням Святого Євангелія, священик потиху молиться молитву, в якій є такі слова: «Щоб ми, перемігши всі тілесні похоті, провадили духовне життя, думаючи і діючи все, що угодне Тобі». І у сьогоднішньому Посланні апостол Павло пригадує нам про духовне життя, як жити згідно з духом Божим. Коли ми чуємо фразу «духовне життя», то нам здається, що вона стосується священиків, монахів, монахинь, тобто людей, які більше посвятилися у житті Церкви. Але це наше помилкове мислення, тому що до цього духовного життя запрошені всі. До духовного життя запрошена кожна людина, яка переступає поріг Божого храму, яка охрещена, яка молиться, яка має безсмертну душу. До духовного життя запрошені всі. І духовне життя починається не тільки в монастирі або ж в якісь духовній установі, але з тієї першої секунди, яку ми присвячуємо для власної душі. Господь каже про те, що нічого не можеш дати взамін за власну душу. Ніхто не може продати власну душу. Душа – це Божий дар, образ Божий у нашому бутті. І так важливо, щоб ми з вами, переживаючи непрості часи в історії нашої країни, переживаючи різні особисті моменти, пам’ятали про ті маленькі моменти, секунди, хвилини, які маємо присвячувати для нашої душі. Ми з вами молимося, думаємо про своє життя, про різні труднощі, виклики, переживання, війну, а також і про те, як легко сьогодні просто загинути, померти. І у всіх цих ситуаціях маємо думати про власну душу. І саме в молитві, коли ми стоїмо перед Господом Богом, ми з вами починаємо і ведемо наше духовне життя. Людина віруюча покликана постійно перебувати у цьому духовному житті. І це наше з вами вміння знайти час для власної душі дає змогу по-іншому сприймати обставини, які ми з вами переживаємо, а також розрізняти добро і зло, вміти приймати правильні рішення. І в тих обставинах життя, коли ми з вами стоїмо на роздоріжжі перед вибором, маємо рухатися правильною стежкою життя. А правильно рухатися може той, хто має час для застанови, щоб подумати і проаналізувати. І все це ми можемо пережити тільки тоді, коли довіряємо Богові. Тому сьогодні послухаймо апостола Павла і, відкинувши всі наші щоденні клопоти, думки, переживання, труднощі, страхи, невпевненості, віддаймо все у руки Божі, і стараймося жити духовним життям, дбаючи про власну душу. З іншого боку, апостол Павло говорить, що тим людям, які живуть духовним життям, які довіряють Богові, Господь приготував щось значно більше. Уявіть собі, що в цьому житті є щось таке, чого ми ще ніколи не бачили. І апостол Павло пригадує нам, що око людське не бачило, вухо не чуло, що на думку не спало людині, те Бог приготував для тих, які ведуть духовне життя, які довіряють Богові, які намагаються дивитися на світ очима віруючої людини.
У сьогоднішній день, дорогі брати і сестри, ми зібралися на цю святу Літургію, щоби подякувати Богові за дар життя нашого дорогого настоятеля Гарнізонного храму отця Тараса, який святкує День народження. Я завжди повторюю, що не важливо скільки років життя пройшло, а важливо скільки життя було і є у цих роках. І знаєте, якщо подивитися на життя отця Тараса, то, справді, можна сказати, що він живе не тільки 24 години на добу, але всі ці обов’язки, які покладені на нього, як на настоятеля храму і голову Центру військового капеланства, вимагають жити так, щоби допомагати іншим, тим, хто знаходиться поруч, нашим воїнам, парафіянам. Покликання священика полягає в тому, щоб не тільки бути поруч, але, щоб допомагати людям правильно переживати власне життя. Це нелегко. Це те ж саме, як допомагати нести хрести, випробування, труднощі багатьох людей. І коли на своєму життєвому шляху ми маємо таких людей, як отець Тарас, тоді, напевно, багато труднощів, викликів, переживань сприймаються зовсім по-іншому. Я це знаю з власного досвіду, бо коли був настоятелем храму, то отець Тарас завжди був поруч і допомагав. І у тих моментах, які мені було важко зрозуміти і виконати, отець Тарас завжди знаходив правильний вихід. Я вірю в те, що тут, у Гарнізонному храмі, отець Тарас виховає ще багато душпастирів, які будуть брати з нього приклад і вчитися, як це бути всюди присутнім, всіх підтримувати і не змучуватися. Нехай Бог допомагає йому в тому, щоб Гарнізонний храм продовжував розвиватися. Щоб кожний, хто переступає поріг цього храму, завжди відчував підтримку не лишень Господа Бога, але і тих, хто через своє служіння нас з Ним зближає. Молімося за отця Тараса. Стараймося провадити духовне життя».
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
