Часто для нас, християн, постає дилема між тим, щоб молитися і щось робити. Скільки у світі нужди, потреби. І інші нам теж можуть закидати, чому ми нічого не робимо. Тому іноді можемо думати, що час витрачений на молитву – втрачений час. Можна було би щось доброго зробити. Але що доброго? Ми не знаємо. Здавалося б, скільки ми робимо у житті добра,а потім бачимо, що те добро не було потрібне ні Богові, ні мені, ні людям. А тому ми можемо робити щось і думати, що воно добре, але це не є великим добром насправді. Це нам виглядало у той момент. І ми самі знаємо, що таке буває: витратили здоров’я, час і нікому це не було потрібне. Тому молитва – це є той найважливіший час, коли ми стаємо перед Богом і пізнаємо, що є правдивим добром для мене, Бога і людей. У молитві розпізнаємо Божу волю, а Бог найкраще знає і розуміє, що є правдивим добром для нас.
Тому час на молитві ніколи не загублений час, а найважливіший час. Стаючи на молитву, ми якось цей день проживемо, але як проживемо? Молитва дає нам світло розуміння того, що ми маємо робити, а не просто займатися тими, чи іншими справами. Ще достатньо давно Папа Пій XII говорив про єресь активізму, що ми постійно хочемо діяти, бути активними, і це є важливо. Цілком певний, що наша активність випливає з молитви. І коли ми не знаємо, що робити, що діяти – ми тоді знову повертаємося у молитву. Тому молитва і праця, молитва і діяльність – їх ніколи не можна протиставляти. Вони випливають одне з одного. Але коли дивитися на наше життя, ми достатньо багато працюємо, дуже багато. Порівняйте скільки часу даємо на нашу працю, упродовж дня , тижня року, а скільки – на молитву. Яку саме працю мали б ми виконувати? Чого Бог очікує від мене у цей момент мого життя?
Повязані записи
