Вчора, 23 березня 2017 року, у приміщенні каплиці Львівської міської ради, відбулася перша зустріч із циклу екуменічних ре колекцій у рамках Школи міжрелігійної журналістики. Разом із учасниками Школи та охочими про те, «як комунікувати з тими, хто не вірить, сумнівається, шукає Бога у секуляризованому світі» міркував Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященний Владика Володимир (Груца).
Пропонуємо десять найцікавіших думок, висловлених Владикою:
- Що означає бути невіруючим? Одна французька дослідниця на основі соціологічно-релігійних досліджень класифікує людей на три такі групи: правовірні, конвертити та прочани. Це можна також застосувати до християнства і, зокрема, до монашого життя.
– Правовірні – це люди, які походять з практикуючих християнських родин, самі є з дитинства практикуючими християнами. Кількість таких людей зменшується.
– Конвертити – це новонавернені, новоохрещені. Часто такі люди є зранені з огляду на різні особисті історії передусім в родинному контексті.
– Прочани – такі люди не переносять стабільності і монотонності, не завжди розпаковують свій «багаж» там, де перебувають, готові йти далі. Взагалі люди зараз мають страх приймати рішення на зажди.
Ці соціальні чинники є дуже важливі, мусимо розуміти суспільство, в якому живемо, та відчувати персональну етику кожної людини зокрема.
Віра – це не розумове знання, математика, аксіоми, це справа людської душі.
2. Розум вимагає доказів, а душа любові і довіри. Без любові нема довіри.
3. «Вірую, Господи, поможи моєму невірству» – це слова батька біснуватого епілептика (пор. 9, 24). «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув?» (Мт 27,46) – це слова розпачу Ісуса на хресті. Де є Бог? Чому мене залишив? Напевно ми теж мали такі моменти в житті, що світ валиться, а Бог видається далеко. Одна дуже відома постать в історії людства пережила також цю ситуацію, такий стан. Саме це і є Ісус. Він хоче бути з нами солідарний, хоче бути прикладом віри. Інші релігії можуть закинути християнам, що наш Бог є слабий, падає під хрестом. Але треба дивитися далі, на Воскресіння. Віра не означає ЗНАТИ. «Віра є запорукою того, що сподіваємося, доказ речей невидимих» (Євр 11,1). Рідко життя йде прямою дорогою, бо є ями, різкі повороти… Є час посухи і темряви. Що тоді робити? Ігнатій Лойола, засновник Єзуїтів, який роками займався всім тим, з чим пов’язане духовне життя, застерігає в таких моментах кризи не приймати важливих рішень чи змін. Варто залишитися в тому, з чим нам було добре дотепер. Ми можемо сказати, що не витримуємо з кимсь (чимсь), бо маємо труднощі. Постараємося розв’язати труднощі, а потім запитати, чи нам добре. Чи Бог покидає людину в часі кризи? Він скоріше показує свою педагогіку. Якраз такий час може бути часом дозрівання і духовного зросту. Бог пише по кривих людських дорогах. Але ми це бачимо не відразу, а за деякий час. Не можна залишитися всередині тунелю, навіть, якщо нічого не видно, невідомо куди йти. Сумніви в якійсь мірі належать до віри. Великі святі постаті їх також не могли обминути. Таким гарним прикладом є апостол Тома. Ісус йому не докоряє, а робить своєрідний виклик: встромити палець в рани. Але це ще не все. Зверненням «не будь невіруючий, – а віруючий» Ісус просить Тому не залишатися в сумнівах. Треба відважитися знову вийти на дорогу віри.
4. Життя з вірою – це процес. Ніколи не став крапку там, де серце ставить кому.
5. Блез Паскаль (1623-1662), відомий французький фізик і математик, перед смертю сказав: «Ось простягаю руку до мого Спасителя, який прийшов на землю терпіти і вмерти за мене». Він говорив, що існує три типи людей: одні віднайшли Бога і служать Йому. Ці люди розумні і щасливі. Другі не знайшли і не шукають Його. Ці – безумні і нещасливі. Треті також не віднайшли Бога, але шукають Його. Ці люди розумні, але поки що нещасливі. Щоб зрозуміти земну науку, не мусимо її любити. ЇЇ треба просто зрозуміти. Божественну науку треба найперше полюбити, щоб її зрозуміти.
6. Коли помирав батько протестантського богослова Adolf Schlatter (1852-1938), його побожні друзі намагалися потішати його, коли зібралися коло ложі смерті. На основі символів Святого Письма чи власних фантазій кажуть йому: «Скоро будеш в золотих оселях Сіону, там побачиш кришталеве море, сяйво з трону Агнця обійме тебе». Тоді хворий зібрав свої сили і каже: «Залишіть мене в спокої. Я хочу лише опинитися в обіймах Отця» (Gottes Wort 2005 A 3, s. 230). Він хотів одного – бути в обіймах Отця. Лише це давало йому спокій.
7. Ніколи нікому нічого не доказуй, якщо знаєш, що ти правий. Твоя справа сказати правду, а не переконувати всіх в неї повірити.
8. Людина радше слухає очима ніж вухами, тобто важливе свідоцтво.
9. Не знаємо, чи іншим говорити про Бога? Стараймося жити так, щоб інші про нього питали…
10. Ніколи не виправдовуйся перед тим, хто тебе не любить. Бо, хто тебе любить, той сам оправдає. Найбільша поразка зла, якщо хтось терпеливо зносить несправедливо завдану кривду. Це не лише провадить до запобігання агресії, а також до навернення супротивника. (Іван Золотоустий). Якщо банка наповнена медом, то навіть коли вона розіб’ється – з неї виллється мед. Так само з нашим серцем – коли його зранюють, то з нього виллється те, чим воно наповнене.
Нагадаємо, що наступні зустрічі відбудуться 29 березня і 5 квітня. Детальніше ТУТ
Радо всіх запрошуємо долучатись. Вхід вільний!
Підготувала Юліана Лавриш
Повязані записи
