Єпископ-помічник Львівської Архиєпархії УГКЦ Преосвященний Владика Володимир у ефірі “Радіо Воскресіння” поділився своїми міркуваннями на тему духовної стійкості під час війни та суспільних потрясінь. Ведучою програми була Христина Нищей. Ми занотували для Вас основні тези цієї бесіди.
1)Час війни навчив жити сьогоденням.
Не вибудовувати великих планів, перспектив. А просто дякувати Богові за те, що є. Багато людей сьогодні вранці не побачили схід сонця. Навіть там, де нема війни. Бо помирають багато людей. Не планувати занадто, бо ми не знаємо що буде завтра.Ця війна навчила цінувати кожну хвилю, а також простоти. Бо якщо до того ми мали певні амбіції, то зараз просто дякуємо Богові за те що маємо.
2)Будь-який час є можливістю для добрих справ.
Кожен час призначений на те, щоб творити добро. Не маємо уникати нагоди щоби послужити і творити добро. Напевно, що суспільство буде переформатоване у своєму думанні. Не тільки в Україні, але й за кордоном. Це спонукає нас довірити ситуацію Богові. Можемо або розчаруватися, але можемо поглибити свої стосунки з Богом, бо окрім Нього ніхто не може припинити цю війну.
3) “Мотто цього часу – творити добро сьогодні”.
Не сьогодні, не колись. Це можуть бути дуже маленькі справи. показати людям, які не знають де йти у нашому місті дорогу. Тоді людина поруч відчуває, що вона не сама.
4) Війна показує що є стрижнем нашого життя, за що ми справді тримаємося.
5) Коли нас діткнула війна, ми по-особливому відчули цінність миру.
6) Які б зміни довкола не були, Церква служить, це її покликання.
Що ми зараз просимо наших священників ? Особливо, щоб вони були поруч з людьми. Щоб храми були упродовж дня, могли помолитися, порозмовляти зі священником.
7) Пандемія вигнала людей з храмів, а війна навпаки повернула
Люди моляться за мир і хочуть бути разом. Стрес легше переживати разом, аніж наодинці.
8)У час війни важливо жити своїм покликанням.
Кожен має свою особливу харизму, своє покликання і повинен згідно з покликанням служити.
9) Воцерковлена людина має стержень у житті.
У Львові часто зустрічаюся на Личаківському цвинтарі із родинами наших загиблих Героїв. Це зворушливі зустрічі. Ці люди мають багато причин для сліз і нарікань. Але відчутно, якщо людина віруюча, воцерковлена, то у світлі віри вона долає цю кризу. Бо не поглиблює наріканням, втратою надії своє життя. Не допускає радикальний розпач, бо знає, що є вічне життя до якого ми прямуємо.
10) Найкоротша і найпевніша дорога до Бога – це є Святе Причастя.
Християнство – це є життя на щодень з Богом.
Повязані записи
