На початку війни, один з великих “котлів”, найперших, у Іловайську українське військо вбивали професійні російські солдати. І дивина – за кілька днів понад тисячу вбитих. А знаєте чому так? Тому що коли псевдоукраїнські, а в дійсності, “совєцькі командири”давали команди українським солдатам собачою (російською) мовою, а рації прослуховувалися. І туди, куди мали піти наші хлопці, чи де мала проїхати колона, туди вже були наведені координати російської артилерії. Це є російська мова. Це є відповідь тим, хто розповідає нам: “да успокойтесь со своим язиком хохяцким”. Це було на початку війни 8 років тому, була понад тисяча вбитих за кілька днів. Це лише вбитих, в полоні кілька сотень, без рук, без ніг. Більше того, статистика не говорить, про людей, які повернулися з Іловайського полону і покінчили життя самогубством. Дрібниця, мова, але саме вона вбила їх. Чоловіче, яка у тебе свідомість, якщо ти думаєш на мові окупанта? “Я думаю на русском”. Питання у тому: “а хто твої предки тоді?”. Росіяни приходять сюди і розповідають нам, господарям цієї землі: “я отстоял свое право говорить на русском”.А пригадайте початок війни – хто кричав “ми отстаиваем свое право разгаваривать на русском?” – правильно, ті, хто прикликав росію. То що вони будують нам тут? Рускій мір, але без путіна? Будь-яка самодостатня нація і держава не може існувати без мови. Тому що мова є уніформою української нації. В першу, чергу це в час, коли Україна веде війну з російською імперією.
Якби хлопці з мого взводу не перейшли на українську мову, я б тут не стояв. Пригадую кінець боїв за Донецький аеропорт, термінали завалені, частина поранених через злітну смугу переповзає до нас. Страшно сказати, але в одного хлопця ледве ноги трималися на штанах, хотів жити. Раптом чую наближення техніки, далі бачу їх вже візуально: один БТР, другий. Я розвертаю кулемет на ту сторону, заряджаю його і готовий стріляти, тому що в рацію мені ніхто не відповідав. І знаєте, що я від них почув? То не просто українська мова! То був голос Господа Бога. Я почув від них українську мову. Я весь спітнів. Я їх не розстріляв тільки через те, що вони говорили українською мовою. І вони мені кажуть: “ми принципово перейшли на українську мову. Ми прийшли сюди захищати не “рускій мір”, а Україну”. В мене є інший побратим, який розмовляє російською мовою. Він на тій же метеостанції був поранений. Він мені каже: “Назарчік, братік, ти мене називай москальською падлюкою до того часу, поки я не почну розмовляти на рідній мові”. І говорить це так, що мені було соромно. Оце рівень! І на сьогоднішній день мова є надважливою. Нині мова є не лише уніформою, але зброєю масового ураження. Тому що у своїх 20 років я би не сидів у степах та окопах Донбасу, якби Донбас розмовляв українською мовою. Тисячі вбитих не мала би Україна, якби Донбас розмовляв українською мовою.
Повязані записи
