Введення у храм Пресвятої Діви Марії – велике християнське богородичне свято. Відзначають його 21 листопада за юліанським календарем, 4 грудня — за григоріанським. Інша назва цього свята – Третя Пречиста.
Празник Введення належить до дванадцяти великих празників. Він має один день перед- і чотири дні посвяття. Про нього маємо згадки від V ст., але аж через кількасот років, поки він став загально поширеним по цілому Сході. На Захід це свято прийшло досить пізно — аж наприкінці XIV ст., а в половині XV ст. поширилось по усій Європі.
Хоч Євангеліє нічого не згадує про подію, але це свято, як і свято Різдва й Успіння Божої Матері, засноване на традиціях Церкви й на апокрифічних книгах (невизнаних офіційною Церквою), передусім на протоєвангелії Якова і псевдоєвангелії Матея «Про Різдво Пречистої Діви Марії». Саме із цих джерел ми дізнаємось історію цього благословенного дня: батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть його на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли їй виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі св. Йосифом.
Та чому це свято таке важливе саме для української культури і нашого релігійного світогляду?
Відомо, що образ Богородиці здавна глибоко вшановувався нашим народом. Ця думка й визначає творення ідеалу, яким є образ Діви-Матері. Деякі дослідники наводять паралель між наявністю образу богині Матері-Берегині у язичницькій слов’янській традиції і образу Богородиці в християнстві. Для нашого народу Мати Божа завжди була посередницею, «живим містком» між Цервою земною і небесною, головою якої є Христос, заступницею і лагідною матір’ю для кожного. Недарма кажуть, що в кожного українця є три мами: рідна, яка нас народила, Діва Марія та Україна.
Будучи Матір’ю Спасителя світу, Діва Марія, безумовно, завжди займає особливе місце і серед всіх жінок, і в історії спокутування. Навіть на небесах вона повинна знаходитися особливо близько до Того, Кого на землі вона носила дев’ять місяців під серцем, і Кого вона з істинною материнською любов’ю проводила до хреста. Цілком природно і, більше того, закономірно, що в глибокому благочестивому розумінні Діва Марія асоціюється з найблагороднішими рисами жіночого і материнського характеру, зображуючись як найвищий зразок жіночої чистоти, любові і благочестя, від якого виходить ніжне благословення всім поколінням людей. Її ім’я і пам’ять про Неї завжди будуть нерозривно пов’язані з найсвятішими таємницями віри. У нашому житті також приходить такий момент, коли ми отримуємо дар щастя, впустивши у храм свого серця любов і ніжність, які випромінюють Ісус та Марія.
Після останніх жахливих і моторошний подій, після «бенкету Зла», який пережив наш народ, це свято набуває оновленого, благодатного значення.
«Храмом має бути все навколо, і ми повинні бути храмом. Введення в храм Марії насправді сталося, коли архангел Гавриїл сповістив їй, що вона стане Богородицею, і серце в Неї зворушилося, і Вона погодилася! Треба думати і писати великими буквами Храм. Бо насправді бути введеним в Храм – це ввійти в присутність самого Бога і це собі усвідомлювати. Наскільки можливо – відчувати велич моменту введення в Присутність і жити цим станом в своєму внутрішньому світі. Введення в Храм – це не лише почути поклик Божий, Його голос чи запрошення, введення є моментом «коректування» інформації зі свідомістю і виникнення відчуття серця, що якраз цей порив є те, чим ти насправді живеш і без чого ти не є собою.
Є різні введення в Храм. Для багатьох християн таким повинне бути таїнство Сповіді, коли ти через благодать Духа Святого, усвідомлення свого гріха й постанову поправитися стаєш окриленим до життя не тільки земного, але небесного на Землі. Це тоді, коли ти відчуваєш крила, коли літаєш своїми духовними крилами. Це та відвага до добра, яка дана тільки вільним людям.
Сотні тисяч українців мали нагоду ввійти в Храм в час Майдану 2013-2014. Це ті, хто не задля своєї хоробрости чи правильності, а через смиренність, а згодом умалення, прийняли виклик служіння в суспільстві. Храм – це власне суспільство, це рідний народ. Як люди, та храми мають найменування, так само суспільство і народ тут унікальні – це Україна. Для людини – храмом є те, до чого вона має пієтет, до чого вона більш уважно ставиться. Храм – це теж стан чи місце, де тебе прийняли як свого, і де ти дієш з іншими як суцільний хор.
Мені і багатьом патріотам потрібно часто відновлювати обряд входження в Храм. Через отримання освободжуючої благодаті Божої в таїнстві Сповіді, що конвертується в довготривалій участі в Євхаристії. Через освободжуючу відвагу прозорого полагодження своїх особистих питань у ще непрозорому суспільстві, – до щирого патріотизму. Через зусилля малих позитивних вольових рішень спільно із групами однодумців, – до загосподарення свободи в Україні.
Ти, Маріє, що через введення в Храм стала Богородицею, допоможи мені запліднитися цією самою свободою, яка походить від Отця і творить людей святими», – своїми думками про свято поділився о. Михайло Димид, викладач УКУ.
Про що нам говорить свято Введення? Яку духовну науку ми отримуємо? Цей день найперше звертає нашу увагу на радісну жертву св. Якима й Анни. Та не тільки батьки радо приводять свою дитину на Службу Богові, але й Марія радо йде за голосом Божим і своїх батьків. Як св. Яким і Анна, так і Марія є для нас справжнім образом радісної жертви і служби Богові. Так і наш народ у цей час неймовірного протистояння віддає своїх найкращий синів в жертву справедливості, а вони добровільно йдуть у бій, захищаючи свій дім, свою країну, неподільність та кордони свого серця.
«ЄС, НАТО, ООН, ОБСЄ, блоки, партії, лідери… Хто? Яка організація чи особа спроможна нам допомогти? Звісно, можемо шукати, можемо знову і знову помилятись, набивати синці і говорити, що це – цінний досвід. Ми можемо свої кошти, свої зусилля, а навіть долі намагатися довіряти комусь, хто видається вартим довіри.
Йоаким та Анна, немолоді люди, в яких врешті народилась така бажана дитина, віддали її – найцінніший свій скарб – Богові. Бо знали, що усі справді цінні скарби від Бога походять. Ба більше, вони знали, що віддаючи Богові, вони нічого не втратять, а лише здобудуть.
Як важко нам знайти час для Бога, бо потрібно ще подивитись якісь новини, щось полагодити… Як важко любити Бога, бо стільки всього довкола, що ми любимо… Як важко довіритись Богові, бо знову і знову з’являється хтось, хто точно вартий довіри…
А чи не варто врешті помітити Того Єдиного, кому справді можна довірити навіть найцінніше? Просто перестати шукати 100% гарантій там, де їх немає і не може бути. Нам варто здобутись на те, щоб пожертвувати свій час, свої зусилля, довіру, близьких нам людей Богові. І тоді ми помітимо, що віддаючи, здобуваємо. Здобуваємо значно більше, ніж очікуємо. Ми побачимо, яким неймовірним і щедрим є Господь, як міцно Він хоче нашого добра і який Він надійний. Побачимо, що не на організації і не на партії, не на політиків і лідерів нам треба покладатися, а – на Єдину Особу – Ісуса Христа, бо тільки Він може справді змінити нас і наше життя!
Введення у храм Пресвятої Богородиці – це не лише спогад про фізичний вхід трирічної дівчинки у святиню. Це гімн довіри до Бога, початок того великого шляху довіри, яким та дівчинка йтиме все своє життя. Цей шлях матиме своє найважливіше продовження у довірливому «Так» в часі Благовіщення…», – розповідає о. Ростислав Пендюк, голова Комісії у справах молоді УГКЦ.
Сподіваюсь, цей день стане світлим нагадуванням того, що добро завжди перемагає усі підступні плани зла, що Діва Марія ніколи не покине наш народ, що вона є тою Матір’ю, чиї заступництво і турбота проторують нам шлях до Спасіння!
Підготувала Лідія Батіг
Повязані записи
