Досить давно трапилася зі мною така пригода: щойно охрестив доньку своїх друзів, як до мене підійшла її старша сестра в супроводі ще трьох дошкільнят і питає: «Прошу отця, а чому не хрестять котика?» – пише у своїй колонці отець Яцек Салій OP.
На запитання я відповів запитанням: «Ви коли-небудь бачили, як молиться кошеня? Щоб воно прощалося? Щоб склало лапи в молитві?» Треба було бачити блиск просвітлення на обличчях цих дітей.
Те, що я сказав цим дошкільнятам, я без вагань повторив би на серйозній науковій конференції: що людина — єдина істота на землі, здатна до релігійної поведінки. Показово, що лише тоді, коли безвір’я стало статистично видимим фактом у нашій Європі, з’явилися теорії, які заперечували унікальність людини. Лише нещодавно ми почули думку, що людина — це лише один із багатьох високорозвинених видів тварин, і немає жодних причин вивищувати себе над цими тваринами.
Також читайте: О. Яцек Салій OP: За кого нам молитися?
Думки, які спрямовані, аби проявити якусь ідеологію, рідко заслуговують на полеміку. Якщо хтось вважає, що людина рівноцінна собаці, горилі, слону, дельфіну чи коню, і є просто високорозвиненою твариною і не більше того, то я бажаю йому міцного здоров’я і не буду намагатися переконати його в тому, що він помиляється. Своїми матеріалістичними поглядами ця людина не позбавить мене впевненості в тому, що людина є єдиною істотою на цій землі, яку Бог створив за власним образом. І що людина є створінням, настільки глибоко обдарованим і покликаним до любові, що «сама для себе вона буде незбагненною істотою, – я зараз цитую відомий вислів Івана Павла ІІ, – її життя буде безглуздим, якщо їй не об’явиться Любов, якщо вона не зустрінеться з Любов’ю, якщо не торкнеться її та не зробить її якось своєю, якщо не знайде в ній живої участі».
За поглядами на нібито рівність людини і тварин стоїть атеїстичне бачення людини, погляд на людину лише у вимірах дочасного життя та відмова від віри у вічне життя. Люди, які дотримуються таких поглядів, іноді говорять про Бога – але тільки подивіться, що вони говорять, і стає зрозуміло, що вони говорять про якогось бога цього світу, пантеїстичного бога, якому неможливо молитися і який не рятує людину від гріхів та не обдаровує її життям вічним.
Визнаючи «дивовижну відмінність» людей від інших земних створінь, ми повинні ще сильніше нагадувати собі, що тварини заслуговують на різні форми доброти з нашого боку. Жорстоке поводження з тваринами, а також байдужість до страждань, яких вони зазнають, особливо коли ми могли б легко їх виправити, справедливо вважаються негуманними. «Праведний дбає і про життя своєї худоби, — читаємо у Святому Письмі, — тоді як серце нечестивого жорстоке» (Прип. 12, 10; пор. Вих. 23, 4).
Катехизм Католицької Церкви також закликає до милосердя щодо тварин: «Тварини є Божими створіннями. Бог оточує їх Своїм турботливим провидінням. Самим своїм існуванням вони благословлять Його і віддають Йому славу. Тому люди повинні бути до них доброзичливі. Варто пригадати, з якою ніжністю ставилися до тварин такі святі, як святий Франциск з Асижу або святий Филип Нері» (№ 2416).
Також читайте: 36 і 6 – чи це правильна температура для спасіння?
Водночас ми, християни, віримо, що Бог особливо любить людей. «А наскільки ціннішою за вівцю є людина!» (Мт 12, 12), «ви дорожчі за багатьох малих птахів» (Лук. 12, 7), – сказав Господь Ісус. Християнська мудрість на цю тему коротко підсумовується останнім Собором: «Людина — це єдине створіння на землі, яке Бог хотів для себе самого, тому вона не може повністю знайти себе інакше, як через безкорисливе дарування самої себе. Лише людина покликана до дружби з Богом, лише людина здатна молитися, лише людина може по-справжньому любити, лише людина прагне до вічного життя — ось основні відмінності людини від тварин, навіть найрозумніших».
Тому в цьому ж абзаці вже цитований Катехизм застерігає від жорстокості до тварин і, водночас, проти неприродної любові до них: «Гідності людини суперечить непотрібне знущання над тваринами і безпричинне знищування їх. Негідним є також витрачати на них великі гроші, які могли б значно полегшити бідування людей. Можна любити тварин, але не можна вділяти їм прив’язаності, яка належить тільки людям» (№ 2418).
Мимоволі виникає питання: як це можливо, щоб хтось обдаровував тварину такими ж почуттями, які ми зазвичай відчуваємо до людей? Я думаю, що вирішення цієї загадки можна знайти в приказці, що іноді повторюють люди, які нездорово люблять тварин: «Чим краще я пізнаю людей, тим більше я люблю тварин». На мій погляд, так можна говорити лише тоді, коли ти не знаєш, що для того, щоб відчути людську любов і дружбу, потрібно спочатку полюбити себе, і, якщо можливо, безкорисливо. Що ж, людський світ без любові — це жахливий світ, і не дивно, що людина, опинившись у такому світі через те, що не вміє любити людей, тікає в якусь замінну любов.
Належна чи порочна в людини любов до тварин – видно з того, чи любить людей той, хто є другом тварин. Перші притулки для тварин заснував святий Мартін де Поррес, людина, повністю віддана бідним і хворим людям. Він так сильно любив людей, що це перекинулося і на тварин.
Автор: Яцек Салій OP (домініканець). Народився в 1942 році. Професор богослов’я, керівник кафедри догматичного богослов’я Університету кардинала Стефана Вишинського у Варшаві, консультант Секції богословських наук у Комісії віровчення Конференції єпископату Польщі та член Польського ПЕН-клубу. Автор численних публікацій.
Також читайте: Дивна хвороба антиклерикалізму
Повязані записи
