Сьогодні нам складно уявити себе поза християнською та європейською цивілізацією. Однак, шлях до цього був довгим, а подекуди і непростим, складався із декількох етапів. Одним із таких була і діяльність двох братів із міста Тессалонікі (тоді Солунь) – Кирила та Мефодія. Упускаючи різні підходи до трактування біографій останніх, означимо їх видатними проповідниками, а також винахідниками слов’янської писемності, що мало місце у ІХ столітті. Подія, безумовно, значима, адже саме вона стала ключем до поширення Слова Божого на значні, у тім числі і наші, терени. Саме 24 травня згадують Кирила і Мефодія – ця дата прописана у календарі як День слов’янської писемності і культури. Долучимося до вшанування й поглянемо, як про цих святих та їхню місію, відгукувалися видатні львів’яни у різні часи.
Ключові факти про просвітників
Кирило (Костянтин) і Мефодій за походженням, найімовірніше, були греками. Виростали вони у родині воєначальника. Про Костянтина відомо, що він здобув хорошу освіту і добре володів декількома мовами, викладав. Під час однієї з місій, імовірно, побував у Херсонесі. Мефодій у той час робив військову кар’єру. Пізніше постригся у ченці. Брати були наближеними до Вселенського патріарха, а також імператора Візантії. Відтак у 863 році відбули у місію до Великої Моравії. Очевидно, що для них це було викликом, адже їхали за межі тогочасної цивілізації. Напередодні місії Костянтин напрацював абетку, адаптовану до місцевих письменницьких практик на основі грецьких літер; брати зробили переклади зі Святого Письма. Пізніше вони мали послідовників і навіть їздили до Риму, де отримали дозвіл на розповсюдження літератури й проведення богослужень упорядкованою ними мовою.
До сьогодні тривають дискусії про нюанси, пов’язані із діяльністю Кирила та Мефодія і її наслідками. Однак, незаперечним є те, що їх вважають видатними систематизаторами слов’янської азбуки й винахідниками писемності для слов’янських народів. Братів було канонізовано, а Папа Іван Павло ІІ назвав їх “покровителями Європи”. Православні та католики східного обряду згадують їх 24 травня, що є Днем писемності і культури.
Погляд давніх полемістів і реформаторів
Місії Кирила і Мефодія є доказом прилучення наших територій до історичного процесу. Однак, для діячів XVII століття, представників східного обряду, які жили в Речі Посполитій, діяльність цих братів була ще й аргументом власної самобутності. Бачимо це у архімандрита Києво-Печерської лаври Захарії Копистенського (др. пол XVI ст. – 1627). Останній навчався у Львівській братській школі, де опанував грецьку та латинську мови. Був не просто монахом, а мислителем і полемістом, керував діяльністю Лаврської друкарні. Водночас, багато писав, відзначав і роль Кирила та Мефодія. Так, у одному зі своїх творів, полемічному тексті “Палінодія”, Копистенський вказував, що “по подобію” грецьких букв вони створили слов’янську писемність. Відтак це було однозначне ототожнення себе із даним культурним простором.
Просвітницьку діяльність о. Захарії продовжував і Петро Могила. Більше того – він став митрополитом і великим реформатором. Зі Львовом цей діяч також пов’язаний. З одного боку, через навчання у Львівській братській школі. З іншого, тут відбулося його висвячення на єпископа – церемонію очолював єпископ Єремія Тисаровський. Петро Могила також писав полемічні тексти.
Зокрема, твір “Літос”, де автор роздумував про початки писемності й особливості релігійної традиції. Ці питання розглядав у контексті самосвідомості. Між іншим, зосередив увагу на хрещенні Русі, куди було вплетено і згадку про Кирила й Мефодія. Християнізація Русі у Петра Могили – це не одномоментне явище, а процес. Діяльність братів він бачив першим етапом цього процесу. На думку ієрарха, проповідями вони підготували ґрунт для навернення Русі, а їх зусилля було підхоплено в часи княгині Ольги та князя Володимира. Одним із найважливіших наслідків цих подій митрополит Петро Могила називав поширення освіти.
Історики і вчені
Михайло Грушевський, який провів у Львові значну частину свого життя, оцінював місію Кирила й Мефодія, прислуховуючись, головним чином, до голосу джерел. Так, покликаючись на послідовника цих просвітників, болгарського автора Чорноризця Храбра, вчений стверджував, що слов’яни користувалися не лише “чертами і різами”, але й римськими і грецькими літерами. Тобто уже знаходились на етапі формування писемності. Відтак реформу Кирила, на думку історика, варто розглядати як приклад упорядкування існуючої на той час системи, а також – не як старт процесу, а один із етапів.
Свої гіпотези Михайло Сергійович підкріплював даними про те, що Кирило зустрів у Херсонесі чоловіка, який мав “Євангеліє і Псалтир, писані руськими письменами”. Відтак вчений схилявся до думки, що писемність на Русі могла мати “самостійний початок” і бути явищем місцевим та самобутнім, лиш вдосконаленим Кирилом і Мефодієм.
Церковні діячі ХХ століття
Декілька років провів у Львові і Іван Огієнко (Митрополит Іларіон), видатний вчений та мовознавець.
Між усім іншим, його перу належить фундаментальна праця “Історія церковно-слов’янської мови”, перший том якої присвячений Кирилу і Мефодію. Іван Огієнко також розглянув різні факти, теорії. Однак, на відміну від Михайла Грушевського, не був вірний сухій стилістиці наукового тексту і дозволив собі декілька метафор. Так, солунських братів він називав “Слов’янськими Апостолами”, а їхню працю, “не видну за життя”, “не тільки великою, але й геніяльною”. Відтак вчений стверджував, що сучасна культура слов’янських народів корениться саме в часах Кирила і Мефодія. Як наслідок, різні народи сьогодні можуть “хвалити Бога” рідною мовою.
Не лише церковним діячем та справжнім лідером з незламним духом, але й видатним вченим та невтомним дослідником історії Церкви був Йосип Сліпий.
Виходячи зі своїх студій, на діяльність проповідників Кирила та Мефодія він дивився як на “нову епоху в християнізації слов’ян”. Кардинал Сліпий вважав, що саме через переклади Святого Письма та богослужбових книг, які були зроблені цими просвітниками, слов’яни й зуміли відносно швидко прийняти християнство. При цьому, він не оминав згадок про хозаро-херсонеський досвід й зустріч із місцевим мислителем, що мав релігійні книги, писані “руськими буквами”. Це не завадило ієрарху відзначати вагому роль цих діячів у християнізації наших територій і називати їх “слов’янськими Апостолами”.
Історія, яка продовжується
Згідно з переданням, коли св. Кирило мав диступ із представниками духовенства у Венеції, це дорогою до Риму, єпископи, священики та монахи накинулись на нього й почали звинувачувати, що він наважився перекласти Святе Письмо “варварською” мовою. Проповідник, відповідаючи на ці закиди, пояснив опонентам, що Бог посилає дощ однаково для всіх і сонце світить усім й усюди. Якщо цей диспут дійсно мав місце, можемо бути вдячними св. Кирилу за його слова й дії, які їм передували, адже, дійсно, наслідком його місій, діяльності братів Кирила та Мефодія загалом, стало те, що ми дихаємо одним повітрям із цілим світом.
Вони винайшли, або ж систематизували, локальну павутину свого часу. Тому 24 травня, у День писемності та культури, православні та католики східного обряду вшановують цих діячів.
Євген Гулюк
Більше інформації можна дізнатися з наступних джерел:
- Белей Л. Слов’янська місія // Тиждень, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://tyzhden.ua/Publication/3616
- Грушевський М. Історія української літератури. – Київ, 1993. – Т. 2. – С. 5 – 50.
- Копистенський З. Палінодія // Українська література XVII ст. – Київ: Наукова думка, 1987. – С. 93 – 107.
- Митрополит Йосиф Сліпий. Про Кирила і Мефодія // Християнський голос. – Мюнхен, 2015. – №9. – С. 1 – 2.
- Нічик В. Петро Могила в духовній історії України. – Київ, 1997. – С. 61 – 95.
Фото із сайтів:
https://ua.igotoworld.com/
http://gk-press.if.ua/?
http://kyiv-pravosl.info/?f
https://en.wikipedia.org/?fb
Повязані записи
