Марічка Ярема – випускниця кафедри книжкової і станкової графіки Української академії друкарства створила унікальну дипломну роботу “Твір ціною митця”. У основі – історія Спасіння – від сотворення світу до Воскресіння Христа. Як зізнається Марічка, вкладати у мистецтво вищі сенси вона намагалася ще від першого курсу під час навчання у академії. Адже дівчина очолює християнську спільноту “Володимирська молодь” при храмі у Львові-Рудно. Як зробити так, аби мистецтво промовляло і зворушувало серця, а також навіщо молоді спільноти ми довідалися у Марічки Яреми.
-Марічко, як Ви вважаєте, чому у студентському середовищі релігійна спрямованість творчості може бути доречною? Адже зараз серед молоді часто можна почути про те, що вірити “не модно”…
-Напевно, від вступу у академію, я собі чітко сформувала свій напрям і розуміла, що хочу працювати саме у творчому руслі, дотичному до релігійно – духовної тематики. Бо часто твори постмодернізму наводять на депресивні думки, бувають невиправдано потворними і не несуть в собі жодного змісту… Мистецтво виконує різні функції, і справді не завжди мусить бути красивим і приємним, але для мене важливо, щоб воно не було пустим. У світі достатньо горя, тому у своїй творчості я хочу нести надію і любов. Думаю, що у творчість треба закладати важливі теми. Наприклад, у мене є твір, де зображено воїна, який тримає у руках вервицю і автомат. Для мене це є дуже велике питання вибору: парадокс війни,коли хочеш миру і любові, але йдеш вбивати, щоб захистити свою землю. Я намагалася у своїх роботах давати добрий посил. Щодо дипломної роботи, то вона виконана у графіці. Я вирішила обрати ту тему, яка є для мене центральною у житті. Це є мій християнський світогляд, християнська духовність. І тема роботи: “Твір ціною митця” дуже давно народилася у мені. Адже це історія Спасіння від сотворення світу до Воскресіння Ісуса Христа. Але я подаю цю історію через художні образи: Бога-митця, Скульптора, людину- скульптурний шедевр, диявола-вандала та безліч інших образів. Кожен образ я продумувала і переживала.
Як до прикладу образ митця прийшов до мене у розмові з дівчинкою, яка себе важко сприймала, себе не любила. Мені випадково прийшла думка, що коли ти малюєш роботу, то ти її любиш, над нею дуже стараєшся, а хтось інший може легко її розкритикувати. І напевно, що Бог, коли творить свій шедевр, то дуже його любить. А ми не можемо Богові розповідати, що Він створив щось “браковане” і що воно погано вийшло. Напевно, що Богові, як мінімум, таке ставлення було би неприємне. Тут ідеться не про самозакоханість, а про розуміння цінності кожної людини. Я можу називати себе найнегіднішою, говорячи про свій гріх, але при цьому залишатимусь Божим шедевром, адже геніальний твір пошкоджений вандалом не перестає бути геніальним твором. І тема Митця, Бога-скульптора допомогла мені зрозуміти сенс мого мистецтва, чому я маю творити. Мені важко було знайти як я можу бути корисною у мистецтві. Ця тема є мені дуже рідною, допомагає більше розуміти Бога і сильніше любити людей саме через таке розуміння Творця. Бо тепер я людину бачу не просто як якусь чужу особу, а як прекрасний шедевер, який може бути виконаний незрозумілими мені фарбами, у незрозумілому мені намірі, але від того він не є гіршим, а є по іншому прекрасним.
-Часто можна почути, що у мистецтві допомагає молитва, духовне життя.
-Якщо говорити про диплом, то я, у першу чергу, вирішила присвятити це Богу. Сказала Богу: “Це Твоє, нехай цей твір Тобі служить і Тебе прославляє”. Щоразу коли я сідала за ту роботу, то старалася помолитися, щоб Бог тим керував. Я прагнула, щоб цей твір прославляв Бога. Я розуміла, що, напевно, роботу оцінюватимуть з графічної точки зору, можливо, ніхто і не зверне уваги на основну думку, але усвідомлювала, що якщо віддати це у Божі руки,то Він все зробить. І Він дійсно все зробив. Бо коли пройшов захист, то викладачі коментували саме мою думку і мій погляд, який вкладала туди. І одногрупники казали, що історія спасіння виглядала для них незвично логічно. Бог у тому діє, я впевнена.
-У своєму житті Ви багато приділяєте уваги розвитку молодіжної християнської спільноти. В чому цінність спільноти у сьогоденні?
-Спільноту ми започаткували із сім’єю отця Воловецького 4 роки тому. Я звернула увагу, що діти після катехитичної школи розходяться і розбігаються. Потрапивши у це середовище у коледжі, я зрозуміла наскільки багато викликів постає перед колишніми дітьми, які після школи потрапляють у цей вир, де є безліч спокус. Мені з цим справлятися допомагала катехитична база. Діти, які не мають тої бази дуже губляться, їх “кидає” у різні сторони. Тож, у той момент була нагода і час започаткувати спільноту. Ми її назвали на честь св. Володимира, як і названа церква при якій ми діємо. З катехитичної школи почали залишатися діти, основний акцент був на них. Дуже приємно бачити, що для них цінністю стає Боже, що Бога вони ставлять у центр свого життя. За них я тепер спокійна, що у житті вони зроблять правильний вибір. Ми разом духовно зростаємо як спільнота.
Світлини надані співрозмовницею
Повязані записи
