Отця Хризостома із Мельхітської Греко-Католицької Церкви можна сміливо назвати монахом-мандрівником, адже він відвідав 30 країн світу, знає кілька мов, але попри це де б не був, не знімає монаший габіт. Як зізнається отець, він дуже радіє, що обрав шлях богопосвяченого життя, адже у монастирських стінах може бути максимально вільним для Бога і для ближнього. І для молитви, яка на його думку, є тією основою, котра допомагає вистояти Церкві, навіть в умовах криз. Ми попросили отця Хризостома розповісти як йому вдається жити без присутності у соціальних мережах,а також чому, на його думку, монастир робить людину вільною.
“Через швидкий темп життя, люди почали уникати особистих зустрічей”
-Отче, Вас немає у соціальних мережах. Як Вам вдається перебувати більше у реальному, а не віртуальному світі? Чи немає спокуси там зареєструватися, щоб більше комунікувати?
– На це впливають різні фактори. Коли я був у школі, то ми не користувалися ще комп’ютерами. Ми писали власноруч, а не з допомогою клавіатури, використовували паперові підручники. Моя мама працювала у книгарні, тому я часто тримав у руках книжку. Я не кажу, що погано працювати в Інтернеті, напевно ні. Але людина не має втратити смак до читання. Бо дуже відчувається, коли людина переглядала лише Вікіпедію чи Інстаграм, а коли почитала книжку. Тому, одна причина, чому не користуюся соцмережами, то мій вік, друга — я люблю книжки. А третя причина у тому, що я люблю глибокі речі, а не поверхневі. І для цього треба читати. Не можна інакше. Мені здається, що людина має любити те, що вона робить і полюбити вчитися.
– Зараз дуже популярний фільм “Гра в кальмара”. Суть цього фільму у тому, що люди вбивають одне одного. І популярність цього фільму наштовхує на думку, що віртуальне життя робить людину більш жорстокою.
– Мені здається, що люди стають більш жорстокими, аніж раніше. І головна причина не в Інтернеті, але у страху. Зараз всюди у світі через COVID-19 економічна криза. Коли людина боїться, вона стає менш відкритою. Страх це одна дуже велика проблема. У Західній Європі у нас зараз є багато іноземців і люди також деколи їх бояться. Різниця світоглядів також причина для страху. Я багато подорожую світом і бачу, що люди за останні 20-30 років суттєво змінилися. І також наше життя зараз має дуже швидкий ритм. Тому люди часто не мають часу для особистих зустрічей. Наприклад, я є напівгреком і коли я був дитиною, то у селі, де жили мої батьки, ми були знайомі з усіма сусідами. Люди ходили одне до одного випити чаю, просто поспілкуватися. А зараз сусіди просто помахають тобі рукою і скажуть, що раді тебе бачити і це все. Тому брак часу, постійний стрес, закритість це проблема. І це правда, що Інтернет забирає увагу людей. Бо на людину візуальне зображення має великий вплив.
“Стає все менше людей, які практикують віру”
-Владика Венедикт у своїй книзі “Про покликання людини” зазначає, що чим більше люди відкриваються на Бога, тим ближче стають до ближніх. Чи згодні з таким твердженням?
-Це так. Але бачимо, що у світі Церква у великій кризі і навіть в Україні починається секуляризація. Не треба мати ілюзій. Людина, яка близько до Бога, близько й до ближнього. Однак стає все менше і менше людей, які вірують і практикують. Треба дивитися на ситуацію так, як вона є. Звісно, відкритість на Бога приносить радість і надихає людину служити своїм ближнім.
“Основним фундаментом життя Церкви має бути Богослужіння”
-Як Ви думаєте, чому Церква зараз переживає кризу?
-Є багато факторів. Зараз дуже активно розвиваються природничі науки: фізика, біологія і іноді буває таке враження у людини, що можна все зробити без Бога і все пояснити без Нього. Друга причина, що державна влада у Західній Європі все частіше налаштована проти релігії, зокрема християнства і Католицької Церкви. Окрім того, на жаль, і перепрошую, що це кажу, у Церкві також є проблеми. І я особисто знаю декількох священників чи єпископів, які дотичні до скандалів. Це не виключно сексуальні скандали, але, наприклад, пов’язані з грошима. Коли Церква для певних осіб стає, немовби “бізнесом”. І через цю ситуацію деякі віряни не приходять у храми. Бо люди шукають Бога, а не бізнес-корпорацію. Однак ще залишаються країни, де священник має великі соціальні позиції. Це як от в Україні чи в деяких арабських країнах. І завжди є спокуса, що священник чи єпископ не буде достатньо добре використовувати свою позицію. Влада корумпує людей. Я є монах і радий, що можу бути поза політикою, не маю стосунку до влади, я не настоятель, не маю багато грошей. До грошей і влади треба ставитися дуже обережно. Серцем Церкви має бути Богослужіння. Це не має бути просто обов’язком, який можна виконати швидко. У молитві не треба поспішати. Звісно, потрібне й соціальне служіння у Церкві. Але основною мотивацією і фундаментом мають бути Богослужіння.
“Треба мати відкритість на духовний вимір життя, не лише на фізичний”
– Як ми вже казали, Інтернет краде у людей час. Перебуваючи у мережі, люди не зустрічаються зі своїм ближнім віч на віч і не присвячують час молитві. Справа монаха – Ісусова молитва. Як навчитися цю особливу молитву молитися мирянину, який лише ступає на цей шлях?
-Молитва є праця. Смак до молитви треба культивувати у собі. І деколи на це потрібно багато часу. Думаю, що наш мозок може легко до цього адаптуватися, але треба намагатися. Люди часто хочуть досягнути чогось без зусиль. Також треба вміти вчитися. Якщо ми втратимо наше вміння робити зусилля, щоб здобувати освіту, то ми втратимо певний культурний фундамент. Я дуже радий, що мав нагоду вивчати мови: латину та грецьку. Тож маю класичну освіту. Мати смак для вивчення мов, філософії, історії — це все, що допомагає згодом здобути дисципліну у молитві. Тож, думаю, що, звісно, природничі науки дуже потрібні і цінні, але треба мати відкритість на духовний вимір життя, не лише на фізичний. Часто у Львові буває така ситуація, коли я у кав’ярні, наприклад, спілкуюся із моїми друзями та спостерігаю картину: приходить молодь: студенти, чи студентки – сідають одні навпроти одного,перемовляються кількома словами і заглиблюються у свій смартфон. І я думаю, чому ж вони прийшли у кав’ярню і не спілкуються — у цьому нема сенсу. Це трошки трагікомічно. Вміння пережити глибоко зустріч із своїм ближнім та Богом потрібно культивувати у собі. Цього треба хотіти.
“Монастир створює добрі умови, щоб бути вільним для Бога і ближнього”
-Багато-хто зараз каже, що монастирське життя старомодне, адже там людина іде від благ світу, тоді як більшість у сьогоденні їх шукають. А Ви пішли до монастиря і навіть радісні у цьому покликанні. Як Вам це вдається?
-Мушу сказати, що не живу у монастирі постійно. Я маю трішки спеціальний статут. Але я прагну перебувати у монастирі більше часу. Бо я люблю життя у спільноті, спільнотну молитву. Особливо наша східна традиція передбачає, що потрібна спільнота, щоб добре молитися і добре служити. Потрібна команда, яка служить. Як я вже казав, Богослужіння дуже важливе і потрібна група людей, яка може це зробити.Також мені подобається мати конкретний розклад, він допомагає бути сконцентрованим. І якщо людина любить духовне життя, то хоче бути вільною на це, здобути максимальну свободу, хоча це також ілюзія, бо на землі не можемо здобути свободи цілковитої, але треба намагатися мати більше і більше свободи для Бога і духовного життя. Мені здається це дуже важливе. Монастир створює добрі умови для цього. Щоб бути вільним для Бога і для ближнього. Монастир це дає. Навіть якщо жити у строгій клавзурі, такий спосіб життя робить вільним для ближнього. Я бачу, що коли не перебуваю у монастирі, то мені бракує часу на Бога і ближнього. Тому мені дуже підходь бути у монастирі.
“Обираючи покликання, не треба боятися, бо страх, то поганий порадник”
-Нещодавно у своєму інтерв’ю Ви казали поради молоді, яка сумнівається чи йти їй у монастир чи, одружуватися.
– Якщо хтось думає про монастир, то потрібно спробувати цього життя. Наважитися і прийти та побачити чи це твоє. Я не хотів бути монахом. Я дуже радий, що став ним, але не прагнув до цього. Одного разу, я був гість в одному монастирі і ігумен каже мені: “прийдеш до нас”. І я тоді відповів: “добре, чому ні”. У будь-якому разі, не треба боятися. Страх недобрий порадник. Якщо людина боїться спробувати монаший шлях, то можливо, вона боїться і якихось інших речей у житті. У такому випадку, також потрібно радитися з духівником і не боятися. Якщо людина має добру духовну увагу, то вона буде “чути”, де вона буде радісною і де знайде внутрішній мир.
-Отче, Ви дуже добре говорите українською. Скільки разів Ви вже бували в Україні і що можете сказати про духовний розвиток людей у нашій державі впродовж цих років? Бо, згідно з думкою деяких релігієзнавців, релігійність у нашій країні буде тільки зростати з роками.
– Я бачу, що багато людей стараються жити по їхній вірі і практикувати її. Це робить на мене велике враження. Але мені здається, що тут також починається криза секуляризація. І це, як на мене, почалося вже давно. Про це говорять маленькі деталі. 10-15 років тому, коли маршрутка проїздила біля церкви,то всі люди хрестились. Зараз є 2-3 і вже все. Я не кажу, що всі, хто перехреститься, мають велику віру, деколи це може бути механічно, але, все-таки вони здійснили хресне знамення. І ці моменти втрачаються. Тому, думаю, що ця криза все-таки починається в Україні і це час для Церкви, коли ми маємо бути стійкими. Пригадую одного православного старця один священник запитав: “Владико, Ви ж бачите куди котиться світ, відбувається криза, що робити?”, а він каже: “отче, ми спимо стоячи”. Не треба так робити. Час іде. І світ очікує від Церкви багато. Якщо ми будемо молитися і давати добрий приклад, то це вже буде непогано. Для нас як християн дуже важливо, щоб у нашому серці горів вогонь для Бога і для Церкви. Мені Бог дав цю благодать, що цей вогонь ще у моєму серці горить, я можу бути грішник,але цей вогонь, все ще є в мені.
-У Вас буває, що відчуваєте сум?
-Я не є сумний, а радісний. Так, бачу багато сумних речей, але думаю, що я дуже щаслива особа, бо я люблю те, що роблю: дуже дуже люблю. Не хочу чогось інакшого у житті. Буваю сумний через деякі ситуації, але як особа я дуже радий.
Повязані записи
