Наприкінці XIX століття у Галичині розпочався рух за відновлення первісного чернечого життя. Молодих юнаків підтримав майбутній митрополит Андрей Шептицький з метою відродження форми монашого життя властивої для слов’ян Сходу.
Перших студитів митрополит Шептицький поселив у с. Вулька, 1904 року в Скнилові. 1919 року студити переїхали до Унева (Перемишлянського повіту), у якому сформували монастир. Студити займалися рільництвом, вели домашнє господарство, ремісничі роботи, опікувалися сиротинцями, тощо. У 1935 році ченці почали видавати місячник “Ясна Путь” для внутрішнього вжитку і “Промінчик Сонця Любови” для народу. З приходом більшовиків 1944 року багато студитів загинуло, зокрема у Свято-Успенській Лаврі в Уневі було влаштовано концентраційний табір для духовенства, яке не визнало російське православ’я.
Відтак у 1994 році вдалося відновити роботу монастиря, відтоді лавра функціонує і до сьогодні.
Нинішній Ігумен монастиря, о. Йона зазначає: “Свято-Успенську Лавру можна назвати міжнародним монастирем. Оскільки священики та ченці, що присутні у ній не лише українського походження”, – сам же настоятель родом зі Словаччини. Нині монахи Унівської Лаври опікуються дітьми-сиротами шкільного віку, катехизують дітей у місцевій школі, займаються бджільництвом. У монастирській майстерні виготовляють предмети церковного вжитку (свічки, вугілля до кадила, ладан). При лаврі є реколекційний будинок на 40 місць. Тут провадять реколекції ченці, черниці, Український католицький університет організовує в монастирі літню богословську школу. Також варто згадати і те, що в лаврі діє музей старовинних ікон. Свято-Успенська Унівська Лавра на сьогодні стала одним із найбільших паломницьких центрів в Західній Україні. Починаючи з 1994 року кожного травня до Унева йде дводенна молодіжна проща, організована студентським товариством “Обнова”, Мальтійською службою допомоги і монастирем студитів. Щороку двічі на рік, із монастиря св. Обручника Йосифа вирушає піша проща до Унівської Лаври, яка з кожним роком збирає щораз більше паломників, переважно молодь. Загалом варто зазначити, що монахи студійського уставу, не ізолюються від оточуючих, а навпаки радо готові усім послужити. Вони не лише моляться, як може подумати світська людина, але й беруть неабияку активну участь у всіляких соціальних проектах та відгукуються на сучасні проблеми суспільства.
Підготував Дамян Чудяк
Повязані записи
