Знаю, що є чимало змістовних фільмів, від яких мурахи по шкірі. І цей також не став винятком (в кінці просто нігті гризла). А також він дуже доречний, особливо в останній тиждень перед Великоднем. Це якраз ідеальний час, щоби задуматися про духовне. Тому і я спробую коротко написати про свої роздуми.
«Ми думаємо, що ми бадьорі, бо їмо, займаємося своїми справами і т.д. Але насправді всі ми спимо і навіть не розуміємо цього!» А дійсно. Ми дуже часто живемо на автоматі, наше життя перетворюється на механіку, ми не насолоджуємося ним. Думаю, Бог не дуже радіє, коли ми не проживаємо своє життя, а, по-cуті, марнуємо його. Ми просто перебуваємо у стані сну. Але я сподіваюся, що великодні дзвони розбудять нас від дрімати. І ми більше звертатимемо увагу на своє життя, на його якість, задумаємося, що є справді важливим і вічним. І також треба постаратися знову не заснути. Бо часто так буває, що люди посповідаються перед Пасхою, а потім знову «за своє». І, на жаль, таких випадків багато. А так хочеться, щоби ніщо не вводило нас в оману, не занурювало в сон. Саме перед Великоднем особливо відчуваєш Божу велич, усвідомлюєш ті страждання, які Ісус пережив заради нашого спасіння. І саме тоді (особисто мені) стає найбільше соромно і тяжко за свої гріхи і за те, що я усвідомлюю, що грішитиму далі (хоч дуже намагаюся не робити цього). Хочеться, щоби це відчуття великоднього свята і очищення було з нами завжди. Ось до такої першої думки спонукнув мене фільм.
- Бог всюди. Бачиш ці дивні фігурки з хмар? Це Бог.
- А хто тоді в церкві?
- Думаєш, Бога влаштовує знаходитися в чотирьох стінах? Це ж так небагато!
Ця цитата зворушила мене ще більше, ніж попередня. Часто забуваю, що Бог перебуває не лише у своєму храмі, що Він у кожній людині, у кожній краплині дощу, у кожному промені сонця. Тому треба ставитися до інших добре, не чинити їм зла, бо ти чинитимеш зло Богові. А ще досить актуально для Львова жалітися на дощ. Але якщо уявити, що це Бог посилає свою ласку землі, тоді стає аж тепліше. Уявіть, як ви стоїте під дощем, а краплинки падають просто вам на обличчя. У такі моменти мені здається, що я фізично відчуваю Його. А уявіть собі своє улюблене місце – природа, залита сонцем. Спокій і краса! Ну хіба ви не бачите там Бога?
– Бачиш ту грушу на гілці? Одного разу вона неминуче впаде. Ти думаєш, що це через закон гравітації?
– Ні, це Бог.
– От бачиш, ти вже починаєш розуміти!
І ось, напевно, у цій цитаті захований зміст всього фільму (та й нашого життя). І на прикладі стрічки ми бачимо, що наше життя, як фільм з непередбачуваним сценарієм. Не обов’язково поганих карають, а хороших винагороджують, не обов’язково хороші персонажі святкуватимуть хепі-енд. Знаєш тільки одне – обов’язково буде кінець! Його не оминути! А далі буде все, як Великий Режисер забажає. Ми не знаємо, коли прийде кінець, на це воля Божа. Наше ж завдання – жити гідно, достойно грати свою роль (не сачкувати, не лінуватися). А в ідеалі ще й змінювати чужі життя, приносити в них щастя і сенс. Як це і зробив священик у фільмі. І, мабуть, Бог забрав його до себе, бо його місія на нашій землі закінчилася (він виконав найскладніше завдання – подарував віру такій людині, як Томмазо).
Отже, ніколи не варто забувати про роль Бога в нашому житті. Як би нам того не хотілося, ми не найвищі істоти у цьому світі. А той, хто вдає з себе такого, стає ще меншим. Навіть якщо ти став на неправильний шлях, треба вчасно усвідомити помилку, і звернути на світло. При світлі ж важче спати, з сонечком ми прокидаємося! 🙂
Світлана Дем’янюк
Повязані записи
