У 1935 році жителі Львова, як і мешканці інших куточків нашої планети, інтернетом ще не користувалися. Відтак про Водохреще, як і про інші червоні дати календаря, були змушені писати в газетах. На шпальтах останніх постійно бракувало місця, тому тексти народжувалися лаконічними, стислими, але – інформативними. Береш до рук, скажімо, релігійно-інформаційний тижневик “Мета”, або ж український часопис “Новий час”. Тематиці Водохреща, в обох випадках, у січневих номерах присвячено аж по дві колонки тексту. При цьому, колонки скромні і малопримітні. З іншого боку, коли зачитуєшся запропонованими матеріалами, починаєш ловити себе на думці, що повідомлення – змістовні й інформативні. Кореспонденти відповідально підійшли до поставлених перед ними завдань. Тому і ми сьогодні маємо що почитати – про те, що свята колись означали для наших попередників і як їх відзначали. Зосередимося на головних аспектах.
Автори обох матеріалів (на шпальтах “Мети” і “Нового часу”), або ж це позиція редакції, особливий акцент робили на атмосферності свят, контекстах, а також звичаях і традиціях, якими все підкріплювалося й супроводжувалося. Зокрема, кореспондент “Мети” відзначив “сполучення” Богоявлення Господнього з “прегарними звичаями й обрядами”, тобто Щедрий Вечір як звичаєво-родинне свято, “Водосвяття” і “церковно-прилюдна маніфестація” як соціальні вияви. Далі він додав, що Львів, на цьому фоні, виділяється особливо, адже має власну традицію “Йорданських Водосвять”. Відбувається це на ринку, за участі духовенства, процесій “з усіх львівських церков”. Також присутні представники різних українських організацій, багато просто зацікавлених глядачів та вірних.
Львівський Йордан 1935 року від церемоній попередніх років відрізнявся не надто. Усе мало дуже урочистий та помпезний вигляд. Величність процесії відзначили дописувачі обох видань. Атмосферності святковим подіям додавали погодні умови – була зимова, сніжна і морозна погода. Освячення води відбувалося біля криниці, що була поруч із аптекою видатного львівського діяча – Михайла Терлецького. Чин освячення звершив єпископ Никита (Будка), якому співслужили інші представники духовенства.
Упродовж всієї церемонії співав хор греко-католицької духовної семінарії. Кореспондент “Нового часу” додатково відзначив, що хор був “добре вишколений”.
Після освячення води процесія з духовенства, представників різних організацій та багатьох звичайних людей обійшла площу Ринок по колу. Студенти семінарії супроводжували цю ходу співами, а єпископ Никита (Будка), при цьому, окроплював усіх присутніх свяченою водою. Окремі з львівських церков були представлені на дійстві власною процесією. Останні також йшли ходою по площі Ринок на чолі зі своїми священиками. Трошки дистанціювалися від інших учасників ходи й представники різних товариств, організації міщан та інтелігенції. Подекуди навіть траплялися такі, що мали власні прапори, або ж інші маркувальні знаки. Хода супроводжувалась грою декількох оркестрів, співали хори.
Кореспонденти львівських газет писали про те, що на міському Йордані можна було спостерігати біля кільканадцяти тисяч людей.
Тобто дійство було дійсно велелюдним та величним. Щось схоже, за їхніми словами, відбувалося й в інших містах та селах Галичини. Особливо не конкретизуючи, на шпальтах “Мети” зазначили, що “Йорданські торжества”, як і кожного року, з “ентузіазмом” відзначали по сільських парафіях.
Характерно, що в обох матеріалах згадується і про інші місця освячення води у Львові. Так, одне з них було на Марійській площі, що біля пам’ятника Міцкевичу.
Ця церемонія відбувалась за участі представників цивільної та військової влади, війська. На противагу описаному вище дійству, дане мало більш світський характер. Тут, як було зазначено на сторінках “Нового часу”, “грала військова орхестра” і співав хор “русских”. У матеріалі, надрукованому в “Меті”, зазначали, що серед присутніх на цьому дійстві були й представники львівського середовища москвофілів.
У матеріалі, який надрукували в “Новому часі”, є фрагментарна згадка про ще одне місце, третє, де у Львові освячували воду – в православній церкві, що при вулиці Францисканській (сьогодні вулиця Короленка). На цьому дійстві були присутні православні цивільні і військові.
На сам кінець, журналісти згаданих видань подають інформацію трошки іншого характеру, яка не має прямого стосунку до Львова, але для українців і галичан буде також цікавою – про Йордан у Перемишлі. Там також все розпочалося з архієрейської Служби Божої у в катедрі. По тому велелюдна процесія залишила храм і рушила в напрямку річки Сян, аби там, на березі цієї водойми, освячувати воду. Очолював процесію єпископ Йосафат (Коциловський), його супроводжували представники духовенства, вірні.
Окремий Йордан, у той же час, був для воїнів. Третя процесія, яка вийшла в Перемишлі до річки Сян на освячення води – це місцеві православні.
Як можна бачити, публічний рівень відзначення Водохреща у Львові 85 років тому характерний величністю церемонії, велелюдністю останньої та закоріненістю у звичаях й традиціях. У цьому Львів виявився схожим до інших міст, містечок та сіл. Зокрема, до Перемишля. Принаймні, саме таке враження виникає, якщо дивитись на ці події через окуляр релігійного видання “Мета”, або ж українського часопису “Новий час”. Властиво, що в обох випадках помічаємо одразу декілька паралельних церемоній освячення води. При цьому, в обох містах, окремо від усіх інших – військові.
Євген ГУЛЮК
Більше інформації можна дізнатися з наступних джерел:
- Йорданське Водосвяття // Мета. – Львів, 27 січня 1935. – Ч. 4. – С. 1.
- Свята Йордану // Новий час. – Львів, 23 січня 1935. – Ч. 13. – С. 2.
Повязані записи
