Є люди, яких нам завжди бракуватиме, є спогади, які ніколи не перестануть боліти – спогади про отця-капелана Андрія Дуду

Отець Андрій Дуда – капелан, який зробив для українського війська дуже багато, але, на жаль, пішов від нас надто рано. До його 45-річчя у львівському будинку офіцерів провели вечір пам’яті. Під час заходу присутні ділилися одні з одними світлими спогадами про улюбленого священика.

Тож, яким був отець Андрій в очах батька, дружини, військовослужбовців, капеланів та волонтерів.

Батько о. Ярослав Дуда: Він був моїм сином, а став сином всієї України

Сьогодні у Будинку офіцерів кожен може побачити картину, на якій зображено полеглих українських Героїв, а по центру, поруч з ними стоїть о. Андрій. Він був моїм сином, а на цій картині, яка намальована до 30 річниці нашої незалежності, він став сином всієї України. Адже є увіковічений серед цих великих Героїв, які віддали своє життя за нашу Батьківщину. Якби смерть не забрала його, він сьогодні святкував би тут своє день народження разом з нами.

Дружина Ірина Дуда: Отець залишив глибокий слід у серці та душі кожного

Він завжди думав, що зробити, що спланувати, аби підтримати військових. Він поспішав жити і творити, неначе відчував, що годинник скоро зупиниться. Він залишив глибокий слід у серці та душі кожного, з ким його зводила доля. Був надзвичайно щирим, відкритим, щедрим, часто запрошував у гості друзів і дивував їх своїми кулінарними шедеврами. Всі ці зустрічі завжди супроводжувалися піснею, поезією та обговоренням нових планів і проектів.

Командир 80 ОДШБ Володимир Шворак: Людей такого масштабу, на своєму життєвому шляху я зустріну вже небагато

Сам собі я постійно ставлю запитання: «Ким найбільше був отець Андрій для нас військових?» Можливо, волонтером чи талановитим декламатором, фотографом, священиком? Де найбільше він залишив свій слід? І шукаючи цю відповідь, я впевнений, що найбільше він був священиком, до якого горнулися військові. Коли він приїжджав на Схід, для нас ніколи не було важливо, що він привезе, для нас було важливо, що він таки приїхав, що він продекламує нам вірші. Його називали «священик, який читає Шевченка». Можливо, не кожен військовослужбовець знав його ім’я, але «священика, який декламує Шевченка», знали всі. Ми вшановуємо велику, непересічну постать і я впевнений, що на своєму життєвому шляху людей такого масштабу я зустріну вже небагато.

Військовий капелан о. Андрій Феденьків: Отець сіяв посеред нас свою любов  

В отця Андрія напевно були крила, про які він так часто говорив у віршах. Кожну людину торкається Бог, але ми цього дотику можемо не відчути через життєву суєту. Мені здається, колись Бог настільки торкнувся та обійняв отця Андрія, що він міг передавати цей Божий дотик кожному з ким зустрічався. Він до кожного мав свій підхід, з усіма знаходив спільну мову. Його служіння проявлялося через проповіді на лінії фронту, через поезії, спілкування, обійми. Правду кажуть, якою є твоя любов, таким є і ти. Отець Андрій сіяв любов, покриваючи нас своїми крилами.

Волонтерка Лілія Бортич: Нам потрібно тримати цю висоту

Я знаю, що про отця Андрія ми пам’ятатимемо все життя, але цього недостатньо. Тому ще раз нагадаю його слова, які мене вразили: «Якщо ти хочеш побачити зміни в майбутньому, стань цією зміною сьогодні. Ми є свідками народження нації і нам потрібно тримати цю висоту». Не достатньо пам’ятати отця Андрія, нам треба кожного дня змінювати країну і тільки тоді пам’ять про нього буде дійсно справжньою, а втрати, які сьогодні несе Україна – виправданими.

 

На одній з фотографій, що відкриває виставку, написані такі слова: «Можливо, ти ніколи не пройдеш його шляхами, але ти можеш глянути на Світ очима Божої Людини». Нам справді ніколи не осягнути того, що пережив він, але в наших сил брати з нього приклад, вчитися його доброти, відваги, небайдужості, ділитися з іншими тим вогнем, яким він ділився з нами. За його ідеями не встигали, в голові вирувало ще стільки масштабних планів, а його любов здавалася невичерпною. Він прожив життя коротке і блискавичне, але залишив по собі пам’ять вічну та невмирущу.

Підготувала Наталія Бельзецька