Нещодавно стало відомо,про призначення о. Миколи Лучка ОР єпископом-помічником Мукачівської Дієцезії РКЦ. Владика-номінант зустрівся із журналістами і розповів про те, як відважитися на радикальну зміну життя, чи були у нього сумніви перед тим як відповів “Так” на цей новий виклик, про те, що він як монах-домініканець планує привнести на єпископську кафедру, а також про досвід, якого навчив багатоманітний Львів, де присутні представники різних конфесій та релігійних деномінацій.
Нещодавно Ви дізналися, про те що станете єпископом-помічником Мукачівської Дієцезії. Чи можете описати Ваші відчуття за цей період? Усвідомлення прийшло?
Воно приходить щораз більше. Я переживав це все молитовно і осмислював, усвідомлював, Бог мені відкривав єпископську, пастирську місію по-новому. Бо коли ти проповідник, домініканець, то це теж щось інше. Я отримував таку ясність, розуміння своєї місії у молитві. Коли я вступив у новіціат, Орден мені все організував. Одяг мені пошили, на реколекції запросили. А зараз це певна перевірка зрілості, дорослості.
Кажуть, що поганий той солдат, який не хоче бути генералом. Чи обудумує священик, чи вікарій, те що би він зробив на місці свого єпископа?
Ні, це так не працює. Ми дозріваємо, коли готові на себе брати більше відповідальності. Хлопчик стає чоловіком тоді, коли готовий взяти жінку, справу, людей, служити і це вписано у людську природу. Господь сказав: “Будьте господарями землі, будьте господарями своїх талантів”. І коли людина духовно росте, як особистість, вона готова до того, щоб щораз на себе більше брати. Є такий дуже цікавий опис того, через які етапи проходить чоловік у житті. Коли він дитина – то це етап улюбленого, потім дослідник, воїн, а після воїна стає — королем,бо його зрілість така досвідчена, що він готовий бути генералом, директором, кому підлягають інші. І наступний етап – це вміти відпустити, дозволити комусь посісти своє місце. Це вписано, якщо людина зростає,зріє, чи це чоловік, чи жінка, то готовий до того,щоби брати на себе щораз більше відповідальності. Мені 45 років, йде 46-й рік. І я відчув, що готовий брати більше і більше відповідальності. Богом даний вік, сила енергія.
А це пов’язано з віком напряму, чи це більше процес формації?
Це не вік напряму. Може бути процес дисгармонії, коли людина фізично зростає, а духовно і морально — не росте. Тобто це не обов’язково з віком. Хтось може вже у 30 років готовий до того. Є такі моменти, коли Пророкові говорить Господь, щоб він не дивився на свій молодий вік. Ми не знаємо скільки йому було років.
У своїх інтерв’ю Ви казали, що коли дізналися, що будете серед кандидатів у номінації на єпископа, то у Вас не було вагань. Як не вагатися у ситуаціях кардинальної зміни життя?
Коли мені щось пропонують, то я маю один принцип: запитую Ісуса. І розпізнаю, що від нього, а що не від нього. Наприклад, коли у мене є страх, то питаю: “А від кого він?”. Тому що Бог не дає страх, лише страх втратити близькі стосунки з Ним. Тому коли довідався, що є серед кандидатів, я почув у своєму серці: “Окей, я буду на це дивитися і буду розпізнавати. Якщо це від Тебе, то готовий піти за цим”. Я розмовляв зі своїм наставником, і мені підтверджували, що мене кличе Ісус. І у цьому діалозі є почуття сили, благодаті, благословення, що на все отримаю відповідну благодать, є мир у серці, але приходить і приплив енергії.Відчувається, що це з духа, це не адреналін. А відчуття сили, довіри у те, що якщо Він кличе, то дасть і благодать. Другий момент, що у мене є багато досвіду у житті, що Бог вірний, Він провадить,не покидає, і це Його план, а не мій план. Натомість потім почалися такі атаки якісь.
Були моменти, коли я відчував стан “це не твоє, не дам ради, ти знаєш себе, у тебе немає відповідних здібностей”. Адже у монашому житті все простіше, аніж у житті єпископа. Або момент з мовами. Я знаю багато, але англійську не так досконало, якби хотів. Моя Угорська мова у підвішеному стані. Весь мій запас слів богословський, євангельський, проповідницький, він у мене слов’янський. Але коли знову прийшов такий момент, я зрозумів, що той хто любить, той довіряє.
Який досвід Вам дало служіння у Львові?
У Львові я дуже багато відчув такої радості служіння. Це дуже добра школа співпраці зі священиками,монахами, які є командою.І ми зі співбратами-домініканцями починали тут з нуля.Ми приїхали близько 9-ти років тому на запрошення Архиєпископа. Ми жили у семінарії певний час.Маючи базу, розбудували Домініканське служіння у Львові. Це також досвід розвитку. Другий момент – це болісний досвід конфлікту, який відбувався і відбувається між нашими спільнотами Стрітення Господнього.Цей досвід мене дуже очищував, водночас показуючи як бути чоловіком Божим, священиком, богопосвяченим,як любити своїх братів, приймати це страждання, як не втікати від труднощів, виходити на діалог. Це була школа перевірки моєї зрілості. Моя позиція була не роздирати цю рану ще більше, але її лікувати, на жаль, я їду, коли ця рана ще не вилікувана. Це теж Дар Божого Провидіння, що Він мене у таке зранене місце запросив. Це була моя Хресна Дорога.
Я дуже вдячний Богу за цей досвід перебування у Львівській Архідієцезії. Наш Архієпископ Мечислав Мокшицький має дуже добре серце, ставиться з такою відкритістю і до монахів,до священиків. Тут була добра база і добрі умови, щоби ми розпочинали це служіння. Особливим досдвідом було те, що я у Львові співпрацював з греко-католицькими священиками та сестрами монахинями. Брав участь у проектах Єдиної Церкви. Це є великим Даром для мене. Ця відкритість. Приклад великої єдності Церкви Христової. Я надалі залишаюся відкритим до співпраці. Закарпаття – це тут недалеко,тому запрошую Вас теж до себе у Дієцезію, вже можна так сказати. Пошу про молитву і благословення на цю дорогу.
Додамо, що єпископ-номінант планує бути у Мукачівській Архідієцезії вже 30 листопада.
Повязані записи
