Єпископ церкви Християн віри євангельської у Львові, доктор теології Василь Михайлович Боєчко служить Богові вже 70 років. Львів’яни знають його як пастиря церкви «Воскресіння» на Пекарській, 69, керівника місії «Добрий Самарянин», автора чисельних телевізійних програм і проповідей в YouTube.
Попри те, що Василю Михайловичу йде вже 87-ий рік життя, він продовжує активно проповідувати Євангеліє та організовувати соціальну допомогу тим, хто в потребі, зокрема вимушеним переселенцям зі Сходу країни.
В інтерв’ю сайту «Духовна велич Львова» Василь Боєчко розповів про те, чому він отримав тюремний термін в часи Горбачова? Яку фатальну помилку зробили керівники російських п’ятидесятників? Чому сьогодні мовчать пророки, і які перспективи війни в Україні? Також він розповів про те, чому не виїхав свого часу до Сполучених Штатів, та розкрив причину, чому за основу для першої української Біблії з коментарями був узятий переклад Куліша. Ще багаторічний пастир пояснив, чому для християнина краще йти дорогою випробувань, аніж жити в добробуті.
«Жива віра створює формулу і сенс нашого життя»
Василю Михайловичу, як Ви прийшли до віри в Бога?
Я народився в 1937 році і був вихований у християнському дусі. Але ніколи не забуду слова моєї шкільної вчительки з літератури: «Василю, як я з тобою говорю про віру, то ти дуже переконаний християнин, а коли читаю твої твори, то сумніваюся». То були часи культу особи Сталіна, а я хотів мати «п’ятірку». Але приходить момент, коли розумієш, що не все у тебе в порядку, чоловіче — мусиш зорієнтувати своє життя на вічні орієнтири, які дав Господь. І я цей момент пам’ятаю, це було 8 листопада 1954 року, коли я навчався на першому курсі університету. Це не була точка відліку моєї віри, але це був Божий дотик.
Що саме сталося того дня?
Що значить, коли в людині прокидається совість? Ось ми живемо в час воєнного лихоліття, і це не тільки жахлива війна, але й період безсовісності, коли навіть ті люди, які бачать, що їхні брати-сестри гинуть, можуть красти та наживатися, я вже не говорю про північного деспота. Значить, у людей совість вмерла, отже, у них нема із Богом ніяких контактів.
І коли совість говорить, то людина переформатовує своє життя. Мені з першого курсу говорили про великі перспективи, обіцяли направити на навчання в Московський Ломоносовський університет… А внутрішній голос говорив: «Це не твій шлях. Тобі прийдеться йти страдницькою дорогою. Тобі треба буде думати про страждання того народу, який є під п’ятою безбожної системи. І тому приготовся не до кар’єри, а до страждань». Тобто жива віра створює формулу і сенс нашого життя.
Останній в’язень сумління в СРСР
В радянські часи Ви були ув’язнені за віру. За що саме Вас арештували, бо ж не всіх віруючих кидали за ґрати?
Наша Церква на той час діяла підпільно, вона була нереєстрована і об’єднувала велику територію західної частини Совєтського Союзу — від Закавказзя до Санкт-Петербурга, і навіть до Поволжя. Я мав честь бути керівним єпископом цього великого підпільного об’єднання. І прийшов такий час, коли ми відчули Божий дотик, що треба турбувати Кремль — починати офіційно вести з ними якщо не діалог, то хоча б виставити їхню діяльність в історичному документі. І я своєю рукою написав лист до голови Ради у справах релігій Совєтського Союзу Костянтина Харчева. Це був 1983 рік.
Звичайно, мені погрожували, але ми на цьому не зупинилися. Після того ми скликали підпільну конференцію наших пресвітерів, на якій узгодили обширний лист на ім’я Горбачова та уряду Совєтської імперії з конкретними вимогами. Найперше вимагали змінити відповідні статті Конституції, видати новий закон про свободу совісті, відпустити на волю всіх ув’язнених за віру, надати можливість Церкві легалізуватись на прийнятних умовах і так далі. Підписалося 50 вищих священнослужителів, мій підпис як ініціатора був перший. Це була фактично прокламація, яку наші посланники вручили в приймальні Горбачова.
Після чого прийшла погроза від Генерального прокурора СРСР, що «той екстреміст у Львові за це поплатиться». І мене арештували. Мене також хотіли звинуватити в незаконній доставці Біблій через кордон з Чехословаччиною. На той час у словацьких в’язницях вже сиділо четверо моїх побратимів, а генпрокурор тієї країни навіть виписав ордер на мій арешт. І хоча я приймав у цій роботі активну участь, доказів вони знайти не змогли, тому обмежились звинуваченням мене за 187 ст. прим. 1 КК УРСР — «Поширювання завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад», і прим. 3 — за організацію і активну участь у групових діях, що порушують громадський порядок та непокору радянській владі — це тому, що ми проводили підпільні церковні зібрання. Таким чином я був арештований і засуджений на три роки.
Ви відбули весь термін?
Я був арештований 3 вересня 1985 року, а навесні 1987 року один з офіцерів охорони сказав мені потаємно, що в Москві прийняте рішення в’язнів совісті випускати на волю. Так 30 квітня 1987 року на підставі постанови Верховної Ради УРСР мене звільнили — я пробув за ґратами 20 місяців.
Це трохи незвично, тому що Горбачов асоціюється із так званою «Пєрєстройкою» і демократизацією, а Ви за його правління були засуджені.
Між іншим, в цілому Совєтському Союзі на той час залишалось всього чотири ув’язнених за віру в Бога. Я був останнім, за ким зачинилися двері в’язниці. Один брат був з Донбасу, другий — пресвітер із Вінниці, третій — з Рівненщини, і четвертий був я.
Отже, Ви були останнім, кого ув’язнили за релігійні переконання в СРСР?
Так, останнім. Вже після мене нікого не арештовували і не судили.
Що було найважче у в’язниці?
З ув’язненими злочинцями легше жити, ніж з ув’язненими духовно людьми, коли в людей нема совісті, коли в людей — фальшива релігійність… За дев’ять місяців камерного життя мене перекидали в 10 різних камер, щоб я не звикався. Але коли мене переводили, то в нову камеру по «тюремному телефону», перестукуючись алюмінієвими кружками, повідомляли, що до них ведуть священника. Ув’язненні ставились до мене дуже толерантно, з повагою – більше того, при мені вони зупиняли всяку нецензурну лексику. Я не мав там якогось титулу, але вони самі постановляли, що раз між нами є священник, то мусимо слідкувати за своєю мовою. А як кому прорвалося якесь нецензурне слово, на нього накладали «штраф» — забирали добову норму цукру, яка становила дев’ять грамів.
Навіть кагебісти та слідчі ставились до мене з якоюсь повагою. Свою роботу вони робили, це був їхній обов’язок, але я не бачив у них особистої ненависті.
«Велика зрадливість проникла в лоно Церкви»
Хто справив найбільший вплив на Вашу віру, став для Вас особливим прикладом?
Такою людиною був (покійний вже) дуже відомий у цілому світі пастор Нью-Йоркської церкви Times Square Church Девід Вілкерсон. Він заснував систему реабілітаційних таборів для нарко- та алкозалежних — якщо я не помиляюсь, 156 у цілому світі. І Бог дивними шляхами звів мене з цією знаменитою людиною. Він не дуже хотів вступати в контакт із тими, хто приїжджав із Совєтського Союзу, але мене чомусь зустрів із відкритим серцем. І з того часу у нас почалася чиста свята дружба. Я побачив жертовність, мудрість, побачив людину, яка не рекламує себе, а сама його віра говорить про те, яким повинен бути християнин. Між іншим, за кошти його Церкви ми придбали наш Дім милосердя, що у Винниках, там знаходять прихисток сотні переселенців.
Ще одна людина — Францішек Цезар з Чехословаччини, це теж герой віри. Він був головою чеського об’єднання «Братська єднота» — послідовників Яна Гуса. Як справжній герой віри він організовував систему друкування Слова Божого мовами поневолених народів, за що був переслідуваний. Він також для мене є прикладом і маяком.
Третя людина, з якою я не мав безпосередніх контактів, бо ми працювали дистанційно, був відомий у цілому світі теолог, в’язень комуністичного режиму в Румунії Річард Вурмбранд. Він відсидів у комуністичних катівнях 14 років.
Для мене маяками були ті люди, які не вміють лише говорити про віру, а які живуть вірою, і які щось роблять для людей.
Ви згадали про Девіда Вілкерсона, який ніс пророче служіння, зокрема він мав видіння про майбутнє Сполучених Штатів. В п’ятидесятницькому русі в Україні також були, і, мабуть, є досі люди, яких називають пророками. Що вони говорять сьогодні про наше майбутнє?
Я можу відповісти словами святого апостола Петра, які він написав у своєму Другому посланні, що ми «маємо найдостовірніше слово пророче», тобто Євангеліє, яке є світильником в темному місці, і «ви добре робите, коли звертаєтесь до нього» (див. 2 Пт. 1, 19). У цей час великого сум’яття надзвичайно велика зрадливість проникла в лоно Церкви — християнський світ Півночі, де править балом жахливий осатанілий агресор, став жертвою патріарха-вбивці. Його інакше не можна назвати, це патріарх-кат. А Південь схилився перед іншим «непомильним намісником Христа на землі», який розбещує народ — у той час, коли треба духовно розбуджувати людей, він відкрито насаджує содомізм. І перед цим схилились всі державні керівники, таким чином соромлячись Імені Господнього: одні стали рабами ката, а інші — розбещувача. І, звичайно, що ті люди, про яких ви кажете, пророки Божі, або десь замовкли, щоби Бог не давав Свого слова на розтоптання (пор. Мт. 7, 6), або просто стали пригніченими.
Майже в кожній проповіді я торкаюсь теми війни та її результатів, і в мене є тверді біблійні підстави того, що Україна має гарантії Божі на перемогу. Хоча сьогодні різні лжепророки, «екстрасенси», політики та лжефахівці кожний день буквально вбивають у людей залишки віри. Я ж глибоко вірю, що Божий план є тільки на стороні України, яким би кривавим, тернистим шляхом вона не йшла. Україна не заслужила собі на таку долю! Хоча є люди, які своїм нечистим ротом говорять сьогодні, що ми нібито більше нагрішили, ніж рашисти. Так, ми маємо дуже багато провин перед Господом, але в Божому біблійному плані у нашого народу великі пріоритети.
Василь Михайлович Боєчко несе служіння в Храмі Христа-Спасителя на вул.Пекарська, 59. Це колишній костел римо-католицького ордену Воскресенців, в якому збережено оригінальні розписи.
«У Бога є Свій план щодо нашого народу»
Тоді чому Бог допустив цю війну, тим більше, що Церкви постійно моляться за мир, постяться за мир, говорять про мир, а миру нема?
Ось це питання не сходить з уст: чому Бог? У всьому винен Бог. Хто знайомий з Біблією, той знає, що Бог запланував визволити ізраїльський народ із єгипетської неволі. Для цього Бог вибрав Мойсея. І Мойсей проявив патріотизм — побачив, що єгиптянин кривдить ізраїльтянина, взяв і вбив його. Але це не було у Божій волі. Тому Господь відіслав його в чужу мадіанітянську землю пасти овець на 40 років. Бог формував Собі вождя — не того, що вміє вбивати, а людину глибокої незламної віри.
І ці всі процеси Господь допустив не тому, що Він карає нас за гріхи. Він створив плавильню, щоб переплавити наш народ, який має свої затаєні цінності, не дуже ще комусь видні й оцінені. Але для цього Він мусить найперше очистити Церкву, бо вона в жахливому занепаді.
Наші проповіді транслюються онлайн по цілому світі, тому я звернувся до президента (України, ред.), може, хтось йому передасть: «Як Ви, шановний пане президенте, могли сказати словами Шевченка: “Борітеся – поборете”, і не закінчити фразу: “Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава і воля святая!” Хто Вас спровокував соромитися Імені Господнього?».
І поки Господь не зламає ось цей бар’єр, ось ці окови сором’язливості Імені Господнього, ця піч мусить переплавляти. Самі бачите, сьогодні розгублений цілий світ. Як же так, що наш президент облітає всі куточки землі, і всі нам допомагають, а впоратись з одним осатанілим не можуть? Христос каже: «Схаменіться! Бо хто посоромиться Мене в цьому світі розбещеному, того Я посоромлюся перед Моїм Отцем і перед ангелами» (див. Мт. 10, 33, Мк. 8, 38). Отже, в Бога є Свій план щодо нашого народу, але не тому, що він найбільш грішний.
«Вони рятують своє тіло, але гублять свої душі»
Ви згадали про патріарха-ката, але в Росії також є п’ятидесятники, зокрема, пан Ряховський, що очолює Союз РОСХВЄ, який також виправдовує російську агресію проти України, і не лише він один. Як це зрозуміти, тим більше, що його батько був репресований чекістами?
Я знаю цю сім’ю, і з батьком його був знайомий, і в його квартирі був не один раз.
Тоді що це за аномалія така?
Це є зрадники Святого Завіту. Про це дуже чітко сказав древній пророк Даниїл (пор. Дан. 11, 32), коли описував часи антихриста. Він сповіщає, що коли відступники від Завіту з Богом наповнять міру свого беззаконня, прийде оцей нахабний всесвітній правитель. І він укладе угоду зі зрадниками Завіту. Для сатани політична чи воєнна коаліція не страшна, йому треба набрати свою гвардію серед зрадників, тобто зробити внутрішню диверсію в Церкві. І ось цей Сергій Васильович (Ряховський, ред.), на жаль, став одним із таких колаборантів — зрадників Святого Завіту.
Мені це особливо болить. У 1988 році через мене розпочався процес становлення нового законодавства про репресовану Церкву — і Греко-католицьку, і нашу, й інші. Тоді в Росії було всього 58 наших громад, а завдяки діяльності здебільшого українських місіонерів станом на 2004 рік на теренах Російської Федерації їх було вже понад півтори тисячі. І мені Росія відома не за книгами — від Калінінграда-Кенігсбергу до бухти Провідєнія я всюди був. Ось чому я говорю, що Господь має на особливому рахунку наш народ – тому що розбуджували народи Росії наші місіонери, і я мав честь бути в найгарячіших місцях. Тому, коли сьогодні п’ятидесятницька Церква в Росії віддала себе в рабство диктатору, то це найжахливіше явище, яке лише може бути. Не всі пішли за Ряховським, але чесні люди там пригноблені.
Можливо, вони виправдовують свою зраду тим, що в такий спосіб рятують свої Церкви від переслідувань зі сторони Путіна та РПЦ?
Таке мислення фальшиве. Відповідаючи на перше ваше запитання, я говорив про те, що переді мною стояв вибір — наукова кар’єра чи страдницька дорога за Христа. Кожна правда має свою ціну. Хочеш бути математиком — страждай в математичній сфері, хочеш бути столяром — страждай, поки навчишся ремесла, а хочеш бути проповідником, вищу Божу ідею давати людям – то найперше приготовся до страждань (пор. Книга Сираха 2, 1-5), тому що світ охоплений сатанинськими впливами. Таким чином вони рятують своє тіло, але гублять свої душі.
Чи була колись у Вас криза віри?
Не було. Були труднощі. Ось щойно ми обговорили з вами приклад: я цю сім’ю знав з молодих років, і батька їхнього, Василя Ряховського, він був пастором. Тому переживати зраду – це не зрівняти ні з якими переслідуваннями. Але це не криза моєї віри – це біль, це страждання. Адже й Христос знав Свого зрадника від початку. Він за три з половиною роки всі засоби використав, щоб врятувати того Юду. Навіть коли той виявляє свою зраду поцілунком в Гефсиманії, Христос назвав його Своїм другом (див. Мт. 26, 50). Але це не була криза віри Христової, це був Його біль.
«Тут ти повинен закінчити своє життя»
Львів’яни знають Вас як багаторічного автора телепрограми «Вічне джерело». Наскільки мені відомо, вперше вона вийшла в ефір 3 грудня 1991 року, через день після референдуму про незалежність України, і з того часу вона триває… З чого все почалося?
Мої виступи на телебаченні були й раніше, до 3 грудня. Нині вже покійний Ярослав Фейло, який був близьким моїм побратимом і соратником, запросив мене на львівське телебачення розповісти про Лозаннську конференцію всесвітньої євангелізації, представником якої я був. Відтоді мене час від часу запрошували, а вже з 3 грудня почалися мої щотижневі виходи в ефір. І так було до 2018 року, аж поки наш президент Порошенко не почав робити «реформи» і духовно-просвітницькі програми стали заважати. Йому треба було «суспільне телебачення». Я написав великого листа в адміністрацію президента, звідти мені відповіли дуже гарними фарисейськими словами на трьох сторінках про те, як вони все цінують, але бачте, наступив такий час, коли вже не можуть надавати пріоритет релігійним темам. І таким чином програми призупинилися, аж поки до мене не прийшли оператор з режисером, і не попросили дати згоду на те, щоб ми продовжили «Вічне джерело». Самі люди, фахівці підняли це питання, і з 2020 року телепрограма транслюється вже на цілий світ.
Коли Радянський Союз розвалився, дуже багато євангельських віруючих виїхали у Сполучені Штати Америки. Чому Ви залишилися в Україні?
Я не осуджував еміграцію — я розумів, що це була Божа програма — Господь передбачив, щоби багатостраждальний народ трохи відпочив. Мені, знову ж таки, внутрішній голос Божий говорив: «Це не твоя доля. Ти тут народився, тут Я тебе покликав, тут Я тобі дав працю, і тут ти повинен закінчити своє життя». Три мої сини виїхали туди, і сьогодні, коли йде війна, вони хотіли мене забрати, але я кажу: «Не дочекаєтеся цього, я тут повинен закінчити свій земний шлях». Я розумію, що можу мати велику популярність і там, але я винен цьому народові, серед якого я народився, я знаю що ще багато не дав йому того, що повинен дати. Тому мотивів, щоб десь мені сховатись не було, нема, і вірю, що не буде.
Ви маєте великий життєвий досвід: для християнина що більш небезпечно — гоніння чи добробут?
Добробут. Однозначно.
Але ж гоніння – це жахливо…
Але гоніння не пошкоджує душу, а добробут пошкоджує. В тому то і справа, у тому суть антихриста, що він не завжди себе позиціонує проти Христа, він — замість Христа. Він сьогодні влазить у людські душі…. Хіба Сергій Васильович (Ряховський, ред.) проповідує безбожність? Ні, він тримає Біблію в руках. Але гімн Росії вони співають з величезним пафосом, і тут же возносять на хвалу Господу. Вони звиклися з цим, вони готові свої голови схилити перед кровожерним катом і одночасно визнавати, що є поклонниками Христа. А Христос так охарактеризував антихриста, він сказав: «Я не приймаю слави від людей… Я прийшов в Ім’я Отця Мого, і ви не приймаєте Мене. Коли ж інший прийде в ім’я своє, — того ви приймете. Як ви можете увірувати, коли славу один від одного приймаєте, а слави, що від Єдиного Бога, не шукаєте?» (Ів. 5, 41-44). Ми сьогодні якраз живемо в той час, коли своє ім’я вище за все. І коли люди привикають до добробуту, то, звичайно, за душу свою забувають. Я не знав, який мені буде вирок, але завжди готувався до найгіршого. Коли вранці нас виводили з камери в туалет, я просив співкамерників обливати мене крижаною водою, щоб загартуватися, бо знав, що буде гірше. І сьогодні я не знаю, як все закінчиться, але хочу, щоб воно завершилося в моїй жертовній праці для того народу, заради якого я живу на землі.
«Слово Боже об’єднує людей»
Скільки книг Ви написали?
Здається, двадцять. Але крім книг є фундаментальні праці, наприклад, перша українська Біблія з коментарями — це 10 років моєї роботи з колективом. Також ми видали Симфонію до неї. Це видання Біблії створювалось з ініціативи американських теологів, вони мене покликали до себе в гості, щоб я дав згоду працювати над українським варіантом Біблії з коментарями, упорядкувати стилістику, метрологію, фонетику… За основу було взято переклад Пантелеймона Куліша, але там багато архаїчних виразів, і треба було привести мову цього перекладу до сучасної загальновживаної української, яку легко зможуть читати на Луганщині, на Одещині, на Черкащині, Сумщині чи Закарпатті. Для цього в процесі роботи ми давали читати варіанти в різних регіонах України. Таким чином появилася ось ця книга.
Чому переклад Куліша, а не Огієнка, наприклад?
Тому що переклад Куліша вважається найближчим до оригінального тексту Біблії. Бо Куліш і його соратники — Іван Нечуй-Левицький і д-р Іван Пулюй – працювали зі староєврейським оригіналом. Подібно працював колектив перекладачів англійської версії Біблії Короля Якова (King James Version, KJV, ред.) на початку XVII ст. Тому моє завдання полягало в тому, щоби біблійний текст зорієнтувати з тих двох базових джерел: перекладу Куліша і перекладу King James Version. Водночас до уваги бралися й інші переклади – і українські, і старогрецькі, і староєврейські; за необхідності залучали спеціалістів з університетів. Таким чином, комплексна робота дала читачеві такий варіант Слова Божого, який не буде втомлювати його в читанні, в зрозумінні і в засвоєнні.
З ким у Вас склались хороші стосунки з-поза протестантської Церкви?
«Вічне джерело» мене здружило з усіма. Слово Боже об’єднує людей. Всі вищі ієрархи – і покійний кардинал Мар’ян Яворський, і покійний кардинал Любомир Гузар та інші – були не просто моїми співробітниками на Ниві Божій, ми були приятелями. Так само маю абсолютно нормальні стосунки з протестантськими служителями, і завжди мав добрі, довірливі та ділові взаємини зі всіма представниками міської та обласної влади. Христос казав: Як ти будеш з людьми поступати, так люди будуть і з тобою (пор. Мт. 7, 12). Якщо ти маєш до людей повагу, то вони будуть мати повагу до тебе. Так що добрі стосунки з Богом створюють добрі стосунки і з людьми.
Спілкувався (і фото) Андрій Толстой
Також читайте: Пастор Герой: «Все, що відбувається в Україні та в світі, є частиною Божого плану»
Дмитро Колесник: Якщо це нормально, Богові потрібно вибачитись за Содом і Гоморру
Повязані записи
