Дні бувають різні. Інколи абсурдно дощить, як сьогодні. Здається, це цілком алогічно. Таке може дратувати. Все ж дозволь у житті бути дощу. Навіть узимку. Хоча б тому, що ти не все розумієш, навіщо він тепер.
Похмурі дні теж мають сенс. Грядуща радість пізнається у контрасті, а тому фон теж важливий. Похмурість життя відкриває інакший бік дійсності. Варто лише не робити поспішних висновків. Приймаючи те, що пропонує нова днина, ти станеш на грамину мудрішим. Приймай день, не порівнюючи з іншими днями, і не ставлячи зайвих «чому».
Підозрюю, що прийняття того, на що ти ніяк не впливаєш, є чимсь дуже вартісним. Приймаю дощ, приймаю вітер, приймаю себе, приймаю те, чого не розумію, приймаю власні недоліки і тих, що поруч. Здається, найчастіше Бог приходить до нас у глибинному прийнятті абсурдного. А нам лише залишається розводити руками, не розуміючи, що то завітав Він. Але не відкрито, а як таємний гість. Інкогніто.
За матеріалами Фейсбук-сторінки єрм. Луки (Михайловича)
Повязані записи
