«Не бійтеся говорити з Ісусом, Він не є десь далеко на небесах. Він поряд, поруч… Він дуже близько…», — єромонах, студит, духівник Українського Католицького Університету Лука (Михайлович) у храмі перед Різдвом розповідає про Христа, запитує, хто сьогодні читав Святе Письмо, — і кілька рук тягнуться догори. Люди принишкли і слухають, як глибоко і водночас дуже доступно отець Лука розповідає про Ісуса, який от-от має народитися…
Різдво – одне із найбільших свят для християн. Навіть найбільші грішники ідуть до церкви на Різдво. А що для Вас є Різдво?
— Насамперед передаю усім грішникам вітання, — усміхається, — нехай приходять на Різдво до храму. Часто ми самі є великими грішниками, навіть якщо ходимо до храму щонеділі. Тому все дуже відносне. Важливо себе вважати грішником, щоб не бачити гріхи інших. Це так, до слова.
Для мене ж образ Різдва часто асоціюється з образом дитячих років, — буває, що приходять такі спогади. Але пульс і динаміку Різдва дуже особливо відчуваю у двох моментах. Насамперед коли приходжу після Служби до келії, вмикаю світло на ялинці, беру в руки молитовник, Боже слово, — і чую… тишу. У вечір Різдва тиша є особливою, онтологічною. Звісно, що кожен день має свій вечір, але у Різдвяний вечір відчуваю якусь особливу умиротвореність, немовби, молячись, приходжу до Вифлеємських ясел. Це глибоко-інтимне відчуття, бо торкається нутра людини, серця, пережиттів.
У Різдві завжди відчуваю, що я не один, що я є люблений Богом, що Він прийшов задля мене.
Другий аспект Різдва – давні піснеспіви. Особливий момент, коли співаю: «З нами Бог!», коли співаю і слухаю чудові славословія наших колядок.
— Ви керуєте хором «Клірос»?
— Донедавна керував цим хором, зараз ми теж співпрацюємо. Але маю також нові завдання в УКУ і нові проекти. Давні піснеспіви Різдва – це особливі відчуття, бо саме під час церковних відправ до нас приходить явлення Христа.
В українській традиції існують дві форми християнського вітання на Різдво: «Христос народився» і «Христос рождається». Думаю більш точно говорити – «Христос рождається!». Тому що ця подія, яка сталася понад дві тисячі років таїнственно і містично, знову і знову щороку відбувається. Ми немовби знову входимо у цю динаміку. Грецьке слово з Нового Завіту «сімерон», яке ми перекладаємо «днесь», глибоко актуалізує й уприсутнює людину у цій події Різдва – мовби дозволяє доторкнутися до Таїнства і Благодаті, яку пережили пастухи, прийшовши поклонитися Христу, царі з Персії, ангели, які співали про Божу славу.
У дні Різдва ми відчуваємо особливу якість нашого життя, мовби світ по-новому відроджується, по-новому починає дихати. Є особлива атмосфера цієї таємниці віри, про яку говорить апостол Павло: “Велика є таємниця віри – Бог явився у тілі”. Цей стан часто відчувають і люди невіруючі. Можливо, і не усвідомлюючи, що з ними відбувається. Це момент особливого трепету. Бо Бог став людиною не задля якоїсь вибраної категорії людей. А за всіх. І за тебе також. Це так важливо розуміти.
— На Різдво українці традиційно вносять до хати дідуха, ставлять на столі дванадцять страв, які символізують дванадцять апостолів, збираються родиною, ходять один до одного у гості, йдуть до церкви, колядують, ходять з вертепами… Де шукати Благодать, про яку Ви кажете? Що є найважливішим?
— Усі народні традиції, які з віками накопичилися у Різдвяному дійстві є дуже гарними, однак не суттєвими. Вони не складають осердя події народження Христа. Різдво має свою зовнішню оболонку і прояв: ми ходимо у гості, йдемо на Свят-вечір одні до одних, збираємося родинами, кладемо дідуха… Це усе і багато іншого, даруйте за вислів, — антураж, — певна зовнішня оболонка. Бо суть Різдва полягає у тому, щоб людина відкрила своє серце для Божественного немовлятка. І пампушки з кутею тут не завжди допомагають:).
В одному з літургійних піснеспівів Різдва є риторичний і зовсім не банальний вислів: «Що принесемо Тобі, Христе?» Що ми принесемо? А що взагалі ми здатні принести? У текстах богослужінь часто звучить «чисте серце». Саме воно є найблагороднішим даром для Вифлеємських ясел.
Тому у передріздвяний період існує піст, який є часом стриманості, коли людина намагається очищувати своє серце, переображатися Божою силою, ставати більш благородною, милосердною. Адже піст, стриманість, духовні старання, які ми прикладаємо на шляху християнського життя, відкривають людину для Божої благодаті. Це щось схоже до того, як ми хочемо, щоб до нас у гості хтось прийшов, то мусимо насамперед відчинити двері, бо ніхто не зможе зайти до хати. Різдвяним гостем, який стукає до воріт нашого серця, є Ісус.
Розмовляла Ірина Кушинська
Джерело: Високий замок
Повязані записи
