“Життя зараз непросте”. Це те, що так часто чую з вуст багатьох. У цю нескладну лексему кожен вкладає власний і здається не завжди усвідомлений зміст. Чому життя непросте? Хто чи що робить його таким? Яке воно, оте просте життя?
В епоху шаленого розвитку технологій, які за логікою мали б робити життя простішим, воно, однак, стає щораз складнішим. Люди поміщені у неймовірні ритми, і, якнаслідок, самі стають гвинтиком надскладного вселенського механізму, який не зупиняється ні в день, ні в ночі.
Важко не помітити, що ми постійно 1) не встигаємо і 2) страшенно втомлюємося. Здається це визнає абсолютна більшість. Остаточно, людину, що перебуває у такому стані навряд чи хтось відважиться назвати щасливою. Що з цим робити? Хороше питання!
Не здатність розділяти приорітети, відмежовувати основне від другорядного призводить до надзвичайної перевантаженості. Ми стаємо схожі до потужного лайнера, що ось-ось піде на дно. Що в житті є основним? Від чого я спокійно можу обійтися? Чи потрібно мені так багато усього? Добрі питання, друзі! Їх треба частіше ставити перед собою, щоб солодше спати і якісніше жити.
Те, що часто краде у нас відчуття радісної простоти – постійне порівнювання себе з іншими. У тому сенсі, що ми намагаємося комусь дорівнювати, бігти з кимсь наввипередки, конкурувати, задовільняти чиїсь очікування щодо нас. Це призводить до витрачання безміру енергії, залишаючи нас спорожнілими.
Ще одна з причин, яка призводить до втрати простоти це величезна кількість матеріальних речей. Такий підхід ми переважно виправдовуємо тим, що це, мовляв, “мені конче потрібно”. Я переконаний, що людині так багато всього не треба, як вона думає. Базові речі – з’їсти, мати сон, трохи одягу, дах над головою і певно все. Матеріальні речі дуже обкрадають нас у нас самих.
До слова, такий хибний уклад життя цілком виправдано можна назвати ідолослужінням. Як ідол не має життя у собі, бо він неживий, так і переповненість мертвим непотребом і “поклоніння” перед ним ведуть людину до внутрішнього змертвіння.
Ускладнюючи собі життя, ми неодмінно ускладнюватимемо його іншим. Ніхто людині не може так нашкодити, як сама людина собі.
Відсутність простого погляду на людей, світ і на себе у світі, неодмінно спричинює труднощі у сприйнятті Бога. Бо Бог є простий. Він – “проста сутність”, як описує Його один з догматичних визначень Церкви. Стаючи на молитві перед обличчям простого Бога нам часто важко звільнитися від цієї комплікованості, надбудов, ускладнень, яким переповнене наше життя. Перебуваючи у такому стані дуже важко довіряти Богові. І замість жити просто, ми просто виживаємо. Так шкода, що відсутність простоти викрадає у нас смак самого життя, радість від простих речей, святковість щоденності.
Остаточно біда не у тому, що ми втрачаємо щось або не досягаємо чогось, найгірше, коли втрачаємо себе. Згідно задуму Творця, ми поміщені у середовище природи, у такий чудовий світ, самі будучи її елементом. Не загубити б здатності бачити себе частиною цього простого, але безмежно прекрасного вселенського процесу під назвою життя.
Автор: Єрм. Лука (Михайлович)
Повязані записи
