Публікуємо продовження спогадів єрм. Макарія (Дутки) про старця Олександра. Цього разу, єрм. Макарій повідав як у житті братії Святоуспенської Унівської Лаври виявлявся особливий дар любові подвижника.
Любов старця до монахів і до мирян
Отець Олександр був особою, просякнутою любов’ю, він нею світився. Він випромінював її на всіх нас. Хто хоч трохи з ним спілкувався, пережив на власному досвіді, що це була людина, повна любові. Він любив подібно як Господь, як сам Ісус. Він часто повторював всім нам: “будьмо подібні на Ісуса”. І це не були просто сухі слова. У моїй пам’яті тримаються кілька епізодів до яких я підсвідомо повертаюся:вони потішають мене, заохочують, допомагають діяти з любові. Досліджуючи біографію старця, довідався,що його батьки жили у взаємній любові, надзвичайно глибоко проживали своє подружнє життя. Майбутній старець Олександр з’явився на світ, я би сказав, із трепетної любові. З тою любов’ю він проживав на землі поміж нами і з тою самою любов’ю покинув цей світ. Але приклад тої любові він залишив нам – духовним його дітям. Одного разу, хтось з наших монахів провинився і брати очікували мою позицію, реакцію як настоятеля. Я пішов до отця і кажу: “Не знаю як мені реагувати на вчинок мого співбрата чи потрібно надати якусь покуту, щоб людина відчула,що провинилася перед усією братією”. Отець дуже уважно слухав і сказав: “Я б обрав другий варіант – щоби поступити по любові”. Він відчував кожну особу, кожного монаха. Не раз я чув від братів, які з ним мало спілкувалися, або не мали можливості контактувати такі слова: “Я при найменшій зустрічі з братом Олександром відчував, що він все знає про мене,про все моє життя, чим живу внутрішньо”. При розмовах зі старцем, коли ти очікував прямої відповіді, отець заглиблювався у себе, заплющував очі, схиляв голову, немовби з кимось спілкуючись і промовляв: “Отче, брате, ви на правильній дорозі” (чи навпаки). Було й таке, що у суботу отець звикло вийшов із затвору і стояв у храмі.Один із монахів прислуговував зі свічкою, тримав кадило і одразу після моління старець кличе мене і каже: “Отче, будьте ласкаві,поговоріть з цим братом, який сьогодні прислуговував, підтримайте цього монаха,він переживає глибоку депресію”. Це була правда. Цей брат мені зізнався перед тим, що терпить вже декілька днів униніє, пригнічений стан душі.
Особисто відчував як старець Олександр мене любить. Але я переконаний на всі 100%, що кожен з вас мав ідентичне пережиття любові старця до себе, коли з ним контактував. У нашого подвижника не було категорії людей-улюбленців. Його любов передавалася через його усміхнені блискучі очі. Через його добре і тепле обличчя. Через його рухи руками через які він хотів виразити те, що живе у його внутрішньому світі. Часто, коли прислуговував йому у келії, то він хотів цілувати мені руки. А ще бачив як він вставав навколішки і вклонявся чолом долівки, коли виявляв свою любов і подяку. До ближнього він виявляв глибоку повагу, шанобливе ставлення і приязність до інших, які черпав із серця Ісуса. Любов до ближнього на прикладі старця Олександра була природнім наслідком дії Святого Духа в його серці. Одного разу він сказав: “Як людина є під впливом Святого Духа, то не втомлюється, бо Святий Дух завжди дає лагідний відпочинок, але як хтось не є під Духом Святим, а під емоціями, то тоді втомлюється. Духовні речі не забирають сили, а пристрасті так”, – говорив отець Олександр. Отже, бачимо,що ним керувало, що давало йому сили приймати тисячі людей, які приходили до нього. Кожен крок свого життя отець жив осмислено, він звіряв кожен момент з Ісусом, а як би у тій ситуації вчинив Ісус.
Записала із відео із фб-сторінки Успенської Унівської Лаври Оксана Бабенко
Повязані записи
