Вирішив вийти у ефір через дві події, які сталися минулого тижня: одна у Львові, а друга у Стрию. Кілька днів тому у ЗМІ поширилися відео і текстові повідомлення про те, що молода дівчина влаштувала святкування свого дня народження з феєрверками на Меморіалі Героїв Небесної Сотні у Львові і у Стрию двадцятилітній хлопець розбив десятки хрестів на могилах Січових Стрільців. Під цими повідомленнями я побачив дуже багато розгніваних коментарів читачів. Одні пропонують найвищу кару, інші ледь не розстріляти, ще інші – інші методи. Але якщо Ви уважно стежите за подіями такого жанру, то вони, останніми роками, стаються щораз то частіше. Внаслідок таких дій знищується пам’ять про тих, хто віддав своє життя за Україну. Я не знаю чи це робиться цілево, чи не цілево, я з тими людьми не говорив. Але мене вразило, що головними винуватцями знущань над пам’яттю Героїв є молодь. Варто шукати причини таких вчинків. Адже їх стає щораз то більше. Ми чуємо новини про те, що батько забив сина, або матір. Варто поставити собі питання не про міру кари, а вона має бути адекватною і належною, а що ми, як суспільство, маємо вдіяти аби таких випадків не було? Все починається із сім’ї, з родини. Першим вікном людини у світ є сім’я. У сім’ї, де є батько і матір людина вчиться любити, прощати, бути милосердною, дивитися на світ, на Бога. Формує свій погляд на суспільство і Церкву. Але так само у родині людина може навчитися брехати, не пробачати, заздрити. Лише від праці над своїм сумлінням залежить, чи переважать чесноти, чи візьмуть верх пороки. Варто вчити дітей, що життєва дорога містить багато викликів та спокус, це боротьба. Без праці над собою людина нічого не осягне. Ми, як суспільство, маємо малювати високі ідеали, але якщо не сформуємо образ людини і християнина, то таке суспільство є зруйноване у корені.
Нещодавно, я мав такий випадок на передподружній катехизації. Взяв до рук червоне Святе Письмо і запитав, що це за книга і не почув відповіді. Деякі були здивовані, бо бачили БІблію востаннє у бабці у креденсі. І це люди,які проходили християнську етику у школі. Школа ніколи не замінить батьків, сім’ї. І коли батьки не присвятять дітям часу, то потім дітей буде дуже важко навернути на добру дорогу. Легко засуджувати вчительку, яка накричала на якусь дівчинку, чи на хлопця, але діти вивести можуть. Треба з’ясувати чому дитина поводиться саме так. Легко зіпхати вину на школу, на суспільство, на владу. Важко взяти відповідальність.
На Меморіалі Героїв Небесної Сотні має бути певний знак, який би вказував, що це місце святе. Коли Беркут ішов проти людей на Майдані, то є фотографія, де священник підніс вгору хрест. Темряву уособлювали ті, які хотіли подавити Майдан, а світло ті, які стояли в обороні правди і свободи. На Майдані символом надії була каплиця, яка згоріла у полум’ї. Не треба цуратися хреста. Той, хто віддає життя своє за друзів, той є послідовником Христа. Висловлюючи вдячність Львівській міській владі, прошу подумати про те, як би доповнити Меморіал великий Хрестом. Я переконаний, що багато людей, бачачи Хрест, помоляться за усопших.
Мої співчуття тим, чия пам’ять була знівечена. Ще живі очевидці і подій Майдану, і також подій Січового Стрілецтва. Але життя не треба оплакувати, з історії треба витягувати уроки і будувати своє теперішнє і майбутнє належним чином.
Повязані записи
