Четверту неділю після Зіслання Святого Духа УГКЦ рішенням єпископів присвятила вшануванню Всіх святих Українського народу. У цей день ми вшановуємо святих нашого народу, наших духовних синів і дочок, котрі своєю молитвою, прикладом і святістю життя духовно утверджували українську Церкву.
Про те, як прямувати і нам до святості, роздумує Синкел у справах монашества Львівської Архиєпархії УГКЦ, єрм. Юстин (Бойко):
«У літургійному календарі УГКЦ, який має своє достойне місце майже у кожній оселі, знаходимо одне свято, яке має відношення суто до нашої української християнської ідентичності. Називається воно «Всіх святих Українського народу», а святкуємо його в четверту неділю після празника Зіслання Святого Духа. Встановлено його зовсім недавно Синодом Єпископів УГКЦ для того, щоб згадати усіх тих святих, що просіяли на Українській землі – як тих, які є нам добре відомими, так і тих, імена яких загубилися у нашій історії або з волі Божої залишилися незнаними.
Коли поглянемо на тих, про яких церковна і народна пам’ять збереглася, знаходимо представників різних народних верств: єпископів, священників, монахів, мирян. Серед останніх в першу чергу видніються представники княжих родів, особливо святий князь Володимир і княгиня Ольга. І це є самозрозумілим, адже саме завдяки їм слово Євангелія знайшло відповідний грунт саме за їхнього правління і просіяло на цілий народ.
Знаходимо також серед лику українських святих Бориса і Гліба, які загинули у 1015 році від руки рідного Святополка. Автор їхнього житія, яке дійшло до наших днів прямо називає їхню смерть мученичою і причислює їх до лику святих. Оскільки, за його словами, головним мотивом їхньої смерті було небажання порушити заповідь Христа про любов до ближнього. А тим ближнім був їхній брат. Життя святих Бориса і Гліба виразно показує, наскільки швидко Слово Боже вкорінилося в Київському князівстві і наскільки глибоко воно увійшло в душі певної частини його представників.
У одному із своїх послань митрополит Андрей Шептицький стверджує, що головною причиною наших поразок як на церковному, так і народному фронті є брак бажання святості. Ось його слова: «На мою думку, причиною наших невдач і усіх язв нашого церковного й національного життя є те, що християнство, вчення Євангелія замало відносимо до себе і замало передаємо його як святість душі… Євангеліє -це хресна дорога на гору Голготу. Християнське життя – це життя, в котрому людина двигає хрест, терпить і йде слідом за Ісусом Христом… Життя по Євангелію – це надприродне життя Божої благодати, це життя Божої любови й жертви для Бога, або одним словом: це життя, в якому людина шукає і змагає до святости».
Зрештою, шлях до святості, незалежно від фаху чи покликання, неодмінно провадить через Голгофу. Це не я видумав. Це показав нам Божий Син – Ісус Христос. Розп’яття Христа на хресті стало дзеркалом для тогочасних людей, які його розпинали. Воно показало усі язви і пороки людства. Водночас саме та єдина жертва Сина Божого врятувала усіх нас від вічної погибелі. Але у тій жертві видніються жертви тисячі тих, які пішли слідом за Ним».
За матеріалами Фейсбук-сторінки єрм. Юстина (Бойка).
Повязані записи
