СЛОВО НА ЗАХИСТ
ВЧИТЕЛЬКИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ ЕТИКИ
Кілька днів тому один з інформаційних інтернет-ресурсів Львова опублікував статтю під назвою: «У львівській школі заняття з християнської етики перетворили на богослужіння та проповідь». Ця стаття була передрукована ще кількома виданнями, внаслідок чого у соціальних мережах піднялося бурхливе обговорення піднятої теми, яке переросло у мову ненависті та агресії, а також релігійної нетерпимості. Чисельні диспутанти, не стримуючи своїх емоцій та відкидаючи здоровоглуздя, почали відверте цькування як самої вчительки християнської етики, так і християнства та Церкви в цілому.
Надзвичайно прикро, що дана тема була піднята якраз у саму неділю прощення, яка приготовляє нас до часу Великого Посту. Для кожного християнина – це особливий час, час покаяння і навернення, що має йому допомогти розпізнати власну гріховність та велике Боже милосердя. Через це, багато християн у цей період навіть відмовилися від користування соціальними мережами, щоб більше час присвятити Божим справам.
А тому, піднімати тему викладання християнської етики у школах, використовуючи цей час і вибраний журналістами формат, вважаю відвертою провокацією і бажанням набути хвилеву славу коштом пониження гідності інших. Тимбільше, що урок з християнської етики, на який посилається автор статті, відбувся майже 6 місяців тому. Через це вважаю як саму публікацію так і її оприлюднення, приниженням честі і гідності професії журналіста, а саму статтю такою, що містить дуже багато маніпуляцій.
Відповідальні журналісти – це будівничі суспільного діалогу, це провідники у пошуку істини, а не люди, які через маніпуляції бажають осягнути миттєву славу. У той час, коли світ переживає пандемію коронавірусу, а Україна провадить боротьбу з особливим ворогом на Сході, сіяти розбрат у суспільстві, використовуючи дуже делікатну сферу – сферу релігії – є аморальним і злочинним. Тому, закликаю усіх журналістів, які хочуть підняти поважну тему до дискусії, вибирати не тільки час і форму, але також спробувати спрогнозувати наслідки як для пересічної людини, так і суспільства у цілому.
Коли ж мова про християнську етику у школах, то хотів би пригадати, що саме на початку 90-х років у кількох областях Західної України почали викладати у школах християнську етику. Вона була і залишається факультативним предметом, тобто таким, до якого ніхто нікого не змушує, бо сама природа віри не сприймає примусу. Головною метою введення такого предмету було бажання дати можливість дітям, які часто зростали у родинах, які не мали християнського підґрунтя, релігійне виховання. Хотів би пригадати, що навіть українські націоналісти, ще у передвоєнний період, погодилися з митрополитом Андреєм Шептицьким, що головним гаслом виховання свідомого патріота є «Бог і Україна». Це гасло на початку відродження української незалежності навіть не піддавалося дискусії, бо це було загальнозрозумілим.
Зараз ситуація змінилася, особливо у часі Революції гідності та війни з Московією. У вирі інформаційної війни, наш ворог намагається нас порізнити на релігійному грунті, бо є річчю загальновідомою, що конфлікт на релігійному грунті є особливим видом конфлікту, який заторкує не тільки погляди людини, але її ідентичність. З огляду на це, обговорення будь-яких проблем, особливо тих, які стосуються релігійних питань, вимагають відповідних майданчиків і участі експертів. У іншому випадку ми ризикуємо кинути суспільство у постійне протистояння.
Християни є частиною українського суспільства, його історії та культури. Християнство вписалося у нашу ідентичність дуже глибоко, а чисельні твори нашого мистецтва, культури чи архітектури є промовистим доказом цього. Головним же носієм християнських цінностей в нашому народі є Христова Церква, яка є святою і грішною. Святою через те, що її основував сам Спаситель Ісус Христос, а грішною тому, що вона складається з людей грішних, які потребують постійного навернення. А тому, викинути християнський чи церковний елемент з життя сучасного українського суспільства, як дехто з ліберальних кіл пробує це робити, є пострілом собі у скроню.
Згідно соціологічних опитувань, християни становлять вагому частину українського суспільства, а тому мають повне право на те, щоби мати окреме релігійне виховання у школах для своїх дітей. Безумовно, воно повинно бути тільки і виключно факультативним. Зрештою, представники кожної з релігій, коли бажають, мають право виховувати своїх представників у власній релігії. Це право є гарантоване конституцією. І чим більше у нашому народі буде людей щиро віруючих і тих, які бояться та люблять Бога, тим менше у нашому народі буде роздорів, корупції та ненависті. Бо жодна релігія не вчить красти, вбивати чи зневажати. А тим більше християнство, яке базується на двох заповідях – любові Бога і ближнього.
Зважаючи на все це, хочу відверто стати на захист вчительки християнської етики, проти якої почалося цькування. Я кілька разів переглянув записаний урок. Він цілковито відповідає усім вимогам уроку християнської етики. Ба більше, вчительки проявили усі свої найкращі сторони, щоби передати дітям не тільки знання, але й привити любов до Бога і ближнього.
Представників журналістської сфери закликаю бути максимально об’єктивними та обережними у висвітленні релігійних питань. Вірю і надіюся, що побудова українського суспільства на загальнолюдських цінностях нас усіх об’єднує!
Боже, нам єдність подай!
Повязані записи
