Звання Праведник народів світу присвоює Інститут пам’яті Яд Вашем людям, які рятували євреїв у часи Другої світової війни. Засідає спеціальна капітула пам’яті, яка це вирішує. За процедурою, головними позивачами у цій справі повинні бути або люди, яких урятували, або їхні діти, також підставою для розгляду такої справи можуть бути певні документи.
На мою думку, титул Праведника народів світу є величезним боргом єврейського народу супроти Митрополита Андрея Шептицького, який організував цілу систему для порятунку євреїв у часи Голокосту, не тільки дітей, але й дорослих. У своїй заяві головний рабин України підкреслив абсурдність ситуації, коли рідний брат Митрополита Климентій Шептицький визнаний праведником, як і чимало тих, що діяли на вказівку чи з благословення Митрополита, а Митрополит Андрей ні… В цьому винна передусім радянська пропаганда, яка роками, десятиліттями працювала на те, щоби збезчестити ім’я Митрополита Андрея. Тому це потрібно передусім для самого єврейського народу, щоби він висловив вдячність за порятунок, а українцям – щоби Митрополит Андрей нарешті зайняв гідне місце в історії українського народу і суспільства і щоби українці усвідомили його велич.
Я дуже вдячний нашим українським науковцям, учасникам конференції, присвяченої 150-літтю з дня народження Климентія Шептицького, за те, що ми спільно написали лист-звернення до Яд Вашему в справі присвоєння Митрополитові Андрею титулу Праведника народів світу. Це, як нам відповів Яд Вашем, було перше інституційне звернення від України, до того були приватні звернення від окремих осіб чи делегацій, але офіційного листа не було. Інститут Яд Вашем нам відповів, що справу Митрополита вже розглядали, однак відхилили. Але її можна поновити, якщо з’являться нові документи. Такі документи є, але підсилювальним чинником став лист, який опублікував на днях головний рабин України, скерований до Яд Вашему, в якому він чітко і коротко виклав факти та аргументи і зазначив, що хоче стати на захист пам’яті Митрополита Шептицького, і просить визнати його Праведником народів світу від імені єврейської спільноти України. Тож маємо два посили: від української наукової спільноти, яка зорганізувалася навколо 150-літття отця Климентія Шептицького, і лист від єврейської спільноти, написаний головним рабином. Сподіваємося, що Яд Вашем візьме це до уваги, особливо з огляду на те, що ми зближаємося до 75-ої річниці звільнення в’язнів Аушвіцу і Дня пам’яті жертв Голокосту.
Що ж до подолання міфів про Митрополита Андрея в середовищі Яд Вашему, то це завдання мають взяти на себе українські євреї. Вони самі визнають, що такі міфи існують. Чому цим міфам вірять? Бо здебільшого ті, що приймають рішення в Яд Вашемі щодо присвоєння цього титулу, є вихідцями з колишнього СРСР, передовсім із Росії, отож задіяна політична і пропагандистська складові. Коли ж мовиться про розвіяння цих міфів, то тут треба великої наукової і просвітницької праці. Наукової – маю на увазі дослідження, а просвітницької – через школи і заклади освіти, через медіа, різноманітні заходи. Чому це потрібно? Бо, не пізнавши правдивої історії України, ми живемо її міфами, у тому числі й про Митрополита, а на тому втрачаємо тільки ми!
Для мене це звернення рабина Асмана стало приємною несподіванкою. Чому саме зараз, може бути багато пояснень. Одне з них, що тема ця знову ожила в українському суспільстві завдяки зверненню українських науковців до Яд Вашему. Друге – цю тему знову почали обговорювати українські євреї. Третє – в ці дні триває візит президента України до Ізраїлю в дуже непростих умовах для України. Гадаю, що головний рабин України також має надію, що він підсилить позиції України на міжнародному рівні, а зараз таким майданчиком буде саме Ізраїль і Яд Вашем.
Ми в Україні дуже мало знаємо про Митрополита Андрея, про його діяльність, про його ідеї, які насправді є насущними і актуальними для сучасної людини. Він був передусім єрархом Церкви, людиною віри, але, реалізуючи своє покликання до Христового священства, він ніс Слово Боже в усі сфери людського життя: і духовну, і мистецьку, і політичну… Тому його слушно називають етнархом українського народу, бо він гуртував той нарід, коли він був бездержавний. Тому перед нами ще багато праці щодо пізнання його спадщини. І це неможливо зробити без відповідної наукової інституції, якої досі, на превеликий жаль, у нас нема. В нас є поодинокі дослідники спадщини Митрополита Андрея, які мають свої публікації, але й досі нема повноцінної наукової біографії Шептицького. Тож треба докласти максимум зусиль, щоби така інституція постала, щоби вона була активна. Вже маємо відповідні кадри, які могли б працювати.
Цього року випадає гарна нагода – 155-річчя з дня народження Митрополита. Відзначення п’ять років тому ювілею Митрополита показало, що він ще недостатньо знаний в українському суспільстві, багато людей навіть не знали, що його мощі спочивають у крипті Архикатедрального собору святого Юрія. Тому Церква провела чимало заходів, щоби наблизити, відкрити цю постать для українців. Але слід ще багато працювати над спадщиною, яку він залишив і яка міститься в різних архівах, не тільки в Україні, але й за кордоном. Ювілейні дати мають на меті привернути увагу до постаті чи події, тож святкування на державному рівні привертає увагу до Митрополита Андрея.
Міністерство культури формує перелік заходів, які мають відбутися. Так більше людей пізнає Митрополита і зацікавиться його спадщиною, а нам це відкриє дорогу до того, щоби, пізнавши цю спадщину, ми могти застосувати її в нашій сучасності, бо багато ідей, які він тоді пропонував, зокрема для українського державотворення, надзвичайно актуальні й нині.
Звичайно, умови Другої світової війни і нинішні відрізняються, але є й подібності. Як і тоді, Україна стала ареною, на якій борються дві потужні ідеології. В той час тут змагалися ідеології нацистська і комуністична. Кожна з них намагалася знайти щонайбільше прихильників серед українського народу. Тому як німці, так і “совіти” хотіли завербувати щонайбільше українців для служіння власній ідеї. Нині Україна також стала плацдармом боротьби проти ідеології, яка не була засуджена, – ідеології комунізму, тільки тепер вона має іншу назву – “русскій мір” і є набагато ширшою та виражається у російському імперіалізмі, який ніколи не бачив Україну незалежною, ба більше, не бачив Україну на карті світу як державу.
Ситуація тепер різниться, бо ми вже маємо державу, але вона ще на дуже ранньому етапі розвитку. Тож громадянському суспільству треба гуртуватися, щоби зберегти державність, щоби протистояти інформаційній навалі, бо лиш так зможемо зберегти нашу культуру, мову, народ. І нам слід давати адекватні відповіді, а це потребує від нас величезної самоорганізації. Переконаний, що ми вистоїмо, треба лише великої молитви, терпеливості і праці. І слово Митрополита, ті орієнтири, які він нам дав у своїй спадщині, дуже нам можуть допомогти.
Варто нагадати, що зараз триває процес беатифікації Митрополита Андрея, який вже на фінальній стадії. Сподіваємося, що найближчим часом Митрополит Андрей буде проголошений блаженним, а згодом святим. Бо перший етап вже пройдений – його визнали людиною, яка практикувала християнські чесноти в героїчний спосіб. І Апостольська Столиця через Конгрегацію в справах святих у 2015 році визнала це та присвоїла йому титул праведний. А оскільки тільки у справах про мучеництво не потрібне чудо фізичного зцілення від важкої недуги, для якого сучасна наука не має пояснення і яке потверджувало б, що Бог вказує нам на цю людину як на святого, то залишилося дочекатися, аби було визнане чудо, яке сталося за заступництвом Митрополита Андрея.
Отець Юстин (Бойко)
священник УГКЦ, голова Постуляційного центру монахів-студитів.
священник УГКЦ, голова Постуляційного центру монахів-студитів.
Джерело: “Львівська пошта”, зі статті “Велетень справжнього гуманізму” журналіста Ольги Хворостовської
Повязані записи
