Існує популярна оповідь про винахідливих жінок, які, скориставшись наданою їм можливістю, винесли з захопленого ворогами міста власних чоловіків. Цей сюжет демонструє, що у минулому жінки також потрапляли на першу “шпальту” хронік, а подекуди навіть надовго там затримувалися. Ми знаємо про Хатшепсут в історії Єгипту, або ж княгиню Ольгу і Анну Ярославівну у нашій історії. Зараз, користуючись нагодою карантинних буднів, поговоримо про ще одну непересічну особистість, першу жінку-лікарку на наших теренах, першу докторантку з медицини й першу випускницю університету у Галичині, а навіть цілій імперії Габсбургів – Софію Морачевську (1865 – 1926).
Проти всіх стихій
Важко уявити дівчину, яка народилась у родині греко-католицького священика, у консервативному регіоні з традиційним способом життя, чим було Королівство Галичини і Лодомерії, але обрала шлях опозиції до усталеного й прийнятного. А саме так все виглядало, коли Софія Окуневська вирішила йти вчитися і вчитися довго. До того ж – на медика. Жінка-медик, жінка з вищою освітою – це дійсно щось для суспільства того часу. З іншого боку, вихованням її займався навіть не так батько, Атанасій Окуневський, що після ранньої смерті дружини відмовився від сану й став медиком, а тітка і дядько. Останній – це Іван Озаркевич, депутат Галицького сейму і Віденського парламенту. З Озаркевичів була і майбутня письменниця Наталя Кобринська. Відтак Софія та Наталя, двоюрідні сестри, виростали пліч-о-пліч.
Дівчата навчалися вдома і у цьому нічого особливого не було. Розривом шаблону стало рішення Софії Окуневської складати випускні іспити при Львівській академічній гімназії. Це мало місце у 1885 році, на подію прийшло багато відомих діячів. До прикладу, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький. Значимість ситуації у тому, що на всю Австро-Угорщину тоді було лише сорок українок з середньою освітою. Софія ж не просто склала іспити, а зробила це з великим успіхом, отримавши схвальні відгуки про свої таланти й здібності.
Закордонний вояж
Надалі Софія Окуневська вперлася головою у кригу – у імперії Габсбургів жінок до університетів не приймали. Відтак, разом із Наталею Кобринською, вона їде у Швейцарію. Під кінець ХІХ століття Софія Окуневська закінчила медичний факультет Цюріхського університету і стала першою дипломованою лікаркою у імперії Габсбургів, першою жінкою з університетською освітою. Колоритно про це писали у “Ділі”: “Це перший доктор споміж українського жіноцтва, а навіть це перший доктор-жінка в колишній Австрій. Під цим оглядом випередила вона жінки-польки й жінки инших народів Австрії”. Цікавий відгук був у “Буковинських відомостях”: “Русинка-доктор госпожа Софія Морачевська, жінка доцента університету в Цюріху, а дочка повітового лікаря […] д-ра Атанасія Окуневського, зістала промована на доктора медицини в Цюріхському університеті”.
Отож, із Цюріха Софія Окуневська привезла не лише відповідний диплом. Там вона також познайомилась із педагогом та лікарем Вацлавом Морачевським, який став її чоловіком. Родина часто переїжджала, намагаючись зачепитись за практику у Карлових Варах, також у Кракові, потім у Львові, навіть у тій самій Швейцарії. На початку ХХ століття вони все ж осідають у Галичині, підтвердивши тут свої дипломи та право на медицинську практику.
“Свята Софія”, “Народна лічниця”, шлях особистої жертовності
Вацлав Морачевський працював доцентом на медичному факультеті Львівського університету. Софія Морачевська підтримала ініціативу Митрополита Андрея. Вона приєдналась до колективу “Народної лічниці” (вул. Озаркевича, 4). Закладу, де надавали безкоштовну медичну допомогу усім потребуючим.
При цьому, була настільки відкритою та доброю, що пацієнти називали її “святою Софією”. Жінка працювала у відділі гінекології й впроваджувала дуже рідкісні практики. Зокрема, лікування раку шийки матки за методикою Марії Складовської-Кюрі, тобто променевою терапією, що застосовується до наших днів. Водночас, разом із Євгеном Озаркевичем, Софія Морачевська започаткувала перші у Західній Україні курси акушерок, також працювала над словником української медичної термінології, входила до Лікарської комісії. Принагідно працювала при курортах у Чехії і в Цюріху.
У подружжя Морачевських було двоє дітей – син Юрій та донька Єва. Водночас, життя родини складно назвати стабільним: переїзди, відрядження, зміна обставин. Остаточну крапку поставила Перша світова. Вацлав тоді працював штатним лікарем у австрійському Лінці. Софія пішла на війну добровольцем. Між іншим, потрапила до табору Святобожище в Моравії, де були українські переселенці. Врешті, родина остаточно розділилась. Проте найбільшим ударом став не розрив, а самогубство доньки Єви – на Різдво 1919 року. Вона вчилась у Цюріху і мала стати першою українською архітекторкою.
На святоюрських пагорбах
Останні роки життя видатної українки минали у Львові. Поруч був її син Юрій. Він працював у місті суддею. Їх підтримував митрополит Андрей.
Софія проживала якийсь час у будинку, який митрополит викупив для художника Олекси Новаківського, що на сучасній вулиці Листопадовго чину. Відвідувачі згадують, що всюди сушились букети лікарських трав і тому там був запах, наче в аптеці.
Софія Окуневська-Морачевська завжди намагалась бути в оточенні людей. Якщо не пацієнтів, то хорошого товариства. Вона зналась з Франком, Стефаником тощо. На останнього мала великий вплив, навіть на його формування як письменника. Василь Стефаник так відгукувався про Морачевських: “Я зазнайомився і заприязнився з Вацлавом Морачевським із його жінкою Софією з Окуневських. Вони приїхали з Цюріха, обоє високоосвічені, і від них я користувався широким європеїзмом. Вони ж і мали в університеті на мене глибокий вплив”. Сама Софія казала про себе так: “Я знаю, що таке пекло. Це бути хорою і самою”.
Такою була видатна громадська активістка, письменниця, збирачка фольклору і перша докторка медицини в Галичині та в Австро-Угорщині, одна з перших українок з вищою освітою. Відвідати Софію Окуневську-Морачевську і віддати їй шану можна на Личаківському цвинтарі, де вона разом із рідними.
У 2001 році, приїхавши на похорон старшої сестри, цю могилу відвідав Адам Морачевський, син Юрія і внук Софії. Він – знаний військовий пілот у США. Його син, Юрій, правнук Софії Морачевської – також військовий, перекладач. Отож, родинна традиція Окуневських, коли з покоління в покоління ставали лікарями, тепер перервалась. Натомість, розпочалась нова лінія – військова.
Останні штрихи
Задля остаточного витворення образу Софії Окуневської-Морачевської, надамо слово двом близьки для неї людям: синові та подрузі. Юрій Морачевський, у листі до Ольги Кобилянської, написав наступне: “Найпрекрасніше, по-людськи найвеличніше, те, що зробило її людиною, не було якoюсь доктриною, починанням або звершенням. Це – велич і могутність єдиної душі, притаманної молодій дівчині, яка, попри навчання, не втратила жіночності й все виконала до кінця. Вона отримала вищу освіту, і наскільки ж вона велична і прекрасніша в цьому чині, ніж всі ті, хто багато говорив і писав про необхідність рівноправності, але мало робив. Це не завадило їй стати дружиною, матір’ю і господинею дому, виконувати життєву настанову жінки вірно і чесно”. У цих словах визнання, що попри активність і публічну позицію, професійність і відданість справі, Софія Морачевська залишалась і хорошою матір’ю.
Ще більш тонко та лірично про свою подругу, з якою познайомились і виростали на Буковині, висловилась письмениця Ольга Кобилянська: “Якщо можна порівнювати молоду дівчину з квіткою, то Софію можна було порівняти з лілією. Біла бездогання цера з очима русалки задумливого погляду знизу вгору, темними бровами і волоссям барви старого золота… Поважна і пориваюча усміхом своїм…”.
Євген Гулюк
Більше інформації можна дізнатися з наступних джерел:
- Гавришко М. “Переконувала мене писати не по-німецьки, а для свого народу – по-українськи” // Країна, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://gazeta.ua/articles/history-journal/_perekonuvala-mene-pisati-ne-ponimecki-a-dlya-svogo-narodu–poukrayinski/625947?mobile=false
- Мороз В. Перша лікарка Австро-Угорщини // Тиждень, 2017 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://tyzhden.ua/History/182153
- Огуй О. Окуневська-Морачевська Софія // Енциклопедія історії України, 2010 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://resource.history.org.ua/
Рудяченко О. Софія Окуневська-Морачевська. Русалка з волоссям старого золота // Укрінформа, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.ukrinform.ua/rubric-culture/2645556-sofia-okunevskamoracevska-rusalka-z-volossam-starogo-zolota.html
Фото із https://www.ukrinform.ua/, https://photo-lviv.in.ua/,https://tyzhden.ua/
Повязані записи
