“Гануся – свята жінка”, – так написав Митрополит Філадельфійський Борис у своєму спомині про відому писанкарку, людину глибокого духовного життя, Ганну Косів. На її долю випали роки випробувань онкологією, але Гануся зуміла не лише зберегти християнську радість у своєму серці, підкріплену молитвою та вірою, але й створювала атмосферу любові і порозуміння у своєму подружжі. Сьогодні, 27 травня 2020 року, минає рік, відколи земний шлях Ганусі обірвався. Ще взимку, світ побачила книга її листування із духівником: “Хочу ходити з Богом. Свідчення Ганусі Косів”. Ініціатором видання книги став чоловік Ганни, Юрій Підлісний, який є завідувачем кафедри політичних наук, викладачем філософії в Українському Католицькому Університеті. Сьогодні ми попросили, пана Юрія розповісти, якою була Ганна Косів, поділитися секретом міцного подружжя попри складні випробування, а також тим, де знайти сили пережити втрату.
-Як виникла ідея видати книгу Вашої дружини Ганни Косів, яка складається із переписки із духівником? Як довго збирали інформацію та впорядковували текст?
-Це емейл-переписка з духівником. У день смерті дружини, я просто зайшов на її емейл, прочитав лист, який мене дуже сильно вразив. Я знав про цю переписку, але ніколи не дивився до неї. З того моменту, я почав читати інші листи і зрозумів, що там є матеріал, який вартує того, щоби побачити світ. І я почав збирати ці повідомлення, там було близько 700 сторінок, ця переписка тривала трохи більше 5-ти років. І це був в основному супровід моєї дружини духівником, по читанню Святого Письма, роздуми над якимись темами особистими.І я побачив, є цікаві думки, які можна вибрати,щоб ширше коло ознайомилося. І почав публікувати це на своїй-фб-сторінці. Побачивши реакцію людей, які це прочитали, я зрозумів, що варто видавати книжку. 22 грудня відбулася презентація книги, її підготовка тривала більше півроку.
-Книга має назву “Хочу ходити з Богом”. Чи ця тема є наскрізною для всього тексту? І як саме це відображено?
-Релігійне життя,ми дуже часто зводимо до того, що ми просто молимося, формально відчитуємо молитву. Так часто трапляється, що ми є християнами у храмі. А треба бути християнами у такий спосіб, щоб наша молитва до Бога відбувалася, немов, Він тут перед нами сидить, як жива, інша людина. Він Всюдисущий, все наповняє. Тобто треба чітко зрозуміти, що Він біля нас є і з Господом розмовляти, і не просто розмовляти, а бути завжди разом з Богом. І є декілька текстів у Святому Письмі, які про це говорять. Наприклад, Ной був праведний, він ходив з Богом. Не просто щось робив, молився, а реально “ходив з Богом”, був поруч з Ним. І чітко усвідомлював, що Бог біля нього є, значить, він має бути біля Бога. І у книзі “Хочу ходити з Богом”, є уривки, де моя дружина писала, що вона також прагне ходити з Богом, перед Богом. Тому обрали таку назву,яка випливає з усієї цієї книги про те, що моя дружина хоче ходити перед Богом і бути поруч з Ним.
-Владика Борис Ґудзяк у своїх споминах про Ганусю написав про те, що вона була святою, прямувала цим шляхом упродовж життя. Чи відчували Ви Божу присутність у Вашому подружжі?
-Це було від початку нашого подружжя, воно можливо, по-наростаючій ішло. Ми старалися якомога краще дотримуватися Божих приписів, дружина, в останні роки свого життя, майже кожен день ходила на Літургію, приступала до Святого Причастя і намагалася зі всіма, хто її оточує, жити за Словом, за Буквою і за Духом Закону.
-З яких розділів складається книга “Хочу ходити з Богом”?
Вона просто хронологічно впорядкована. Як у календарі. Цього дня такі думки, наступного – інші. В основному, там є роздуми над Старим Завітом, і над поточними життєвими ситуаціями.
-Зараз дуже багато сімей переживають конфлікти,пов’язані також з карантином, з довгим перебуванням в одній оселі. На долю Вашого подружжя, випали непрості випробування, як вдавалося їх долати, все ж таки триматися разом і знаходити мир, порозуміння?
-Чим ближче ви з Богом, тим ближче ви одне з одним. Немає іншого рецепту. Якщо немає розуміння Заповіді: “полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, усім розумінням твоїм, і всією силою твоєю”, а також “люби ближнього свого як самого себе”, то любов до людини з якою ти одружений, не матиме ніякої серйозної сили. Тобто якщо нема розуміння, що ми повинні, у першу чергу, покладатися на Бога, і довіряти Богу, любити Бога, то у подружньому житті нічого не вийде, чи ми часто бачимося, чи рідше бачимося, воно ні до чого не призведе.
-Ганнуся Косів також була дуже талановитою писанкаркою, ще за її життя,були виготовлені футболки із принтами цих писанок. Де зараз їх можна побачити, можливо, у музеях?
-Дружина ніколи не мала мистецької освіти. Вона писала писанки раніше. Але це було дуже рідко. Зазвичай перед Великоднем. Але так серйозно, то Гануся відкрила для себе писанкарство, років 6 напевно,тому, коли загострилася хвороба. Раптом почала писати. Побачила, що це їй дуже виходить. І так це розуміла, як певний Божий Промисел, що варто почати, якось трошки активніше жити, попри хворобу. Крім писанок, вирішили зробити альбом з ними. Ганнуся спершу взяла трипільські мотиви, потім вирішила розробити колекцію з іншою темою. Це були полтавські мотиви. З цією колекцією теж виданий альбом. Коли зробили той перший альбом, то раптом побачили, що ці трипільські мотиви можна перенести на площину. І наш колега Юрій Крукевич, показав як це можна перекласти на двовимірний простір. І ми зробили футболки, а потім сумки ( їх ще можна купити).Чи будемо додатково виготовляти такі футболки, ми ще з родиною, не вирішили.
– Зараз дуже багато людей переживають боротьбу з онкологією. Як Ваша дружина, це сприймала і психологічно переносила? Так як боротьба з хворобою тривала не один рік, було чимало рецедивів. Як вдавалося це все витримати?
– Я сам дивуюся, як вона це переносила. Були іноді часи такої певної зневіри, але вона це долала. Допомагав духівник. Більше було оптимізму і налаштування на подолання хвороби. Не було якогось такого занепаду духовного. А був пошук Бога. Напевно, це все давалося психологічно важко. Ніхто не може зазирнути у душу іншої людини. Звичайно, я був поруч,все це бачив. Дружина зі мною ділилася цими тривогами. Це таке захворювання, що ти знаєш, що рано, чи пізно станеться рецедив. І невідомо, які будуть наслідки. Попри це, Гануся намагалася жити нормальним життям: домашні клопоти, Літургія, Причастя, творчість. Тобто не можна опускати руки.
– Як Вам вдається долати відчуття втрати після смерті дружини?
– Тяжко, намагаюся іноді приїжджати до Ганусиного духівника,трошки балакаємо, і заспокоєння шукаю у щоденному читанні Святого Письма, у тому числі, перечитуючи, листування дружини з отцем-духівником.
Розмовляла Оксана Бабенко
Фото надані співрозмовником
Повязані записи
