29 квітня за сприянням Центру міжконфесійного та міжрелігійного діалогу Лібертас та Інституту релігії та суспільства УКУ відбувся вебінар «Міжрелігійний діалог у світі: історичний екскурс і сучасний стан». Тему представляла Людмила Филипович, докторка філософських наук, завідувачка відділом філософії та історії релігії Інституту філософії імені Г. С. Сковороди НАН України.
Кількість учасників вебінару – представників різних християнських конфесій та носіїв інших релігій – засвідчила жвавий інтерес до тематики міжрелігійного діалогу і прагнення поглибити розуміння його теперішнього стану. Розмова протікала у руслі запитань, окреслених модератором події – Тарасом Дзюбанським, а отже, пані Людмила звернула увагу на взаємне спілкування релігій та його природу. Доповідачка відзначила роль глобального досвіду та локального, міжнародних об’єднань і окремих держав. Зі слів пані Филипович: «Спілкування релігій відбувається через її носіїв, інституції, ритуали, свята, а також через архітектуру, мистецтво й культуру загалом».
Пані Людмила також поділилася досвідом наукового зацікавлення питаннями міжрелігійного діалогу в Україні, адже вона з 1990-х років вивчає проблеми релігії в національних контекстах. Дослідниця зізналася, що, цікавлячись християнством, відкрила для себе й інші релігії, а ще способи спілкування християн із представниками цих релігій. Знаковою для пані Людмили стала участь у Парламенті світових релігій, що відбувся в Барселоні 2004 року. Серед семи тисяч учасників зустрічі було троє українців, які мали змогу порушувати проблеми міжрелігійного спілкування.
На жаль, держави не розуміють, що релігія сьогодні несе колосальну внутрішню потенцію міжнародного та міжлюдського спілкування. Справа успіху міжрелігійного діалогу є результатом зусиль учасників цього діалогу. Важливо зрозуміти необхідність комунікування різноманітних традицій, де є не лише можливість пізнати іншого, але також презентувати свою традицію, як духовну, так і народну.
Не менш цікавими виявилися погляди інших учасників. Головний рабин Києва і України громад прогресивного юдаїзму, духовний лідер Релігійного Об’єднання громад прогресивного юдаїзму України, Олескандр Духовний взяв активну участь у розмові та підкреслив важливість спільних заяв, документів та жестів спрямованих на подолання ворожнечі та промоції діалогу і порозуміння. Готовність представників різних релігій та конфесій в межах України до співпраці у вирішенні важливих національно-історичних питань, до прикладу, встановлення меморіалу трагедії в Бабиному Яру, відводить нас до іншої проблеми – проблеми об’єднання. Оскільки в Бабиному Яру було розстріляно не лише євреїв, але й українців, над розробленням концепції мають працювати не лише юдейські організації, але й українська сторона. Бабин Яр чи Голодомор – це всенаціональна справа, адже помирали не лише етнічні українці, бо і євреї, що живуть на території України, – теж українці. Проблема нашого суспільства в тому, що ми боїмося казати правду: були українці, які розстрілювали, і ті, яких розстрілювали, були євреї в НКВД і євреї, які помирали з голоду. Коли ми навчимося говорити дійсну історію України, тоді ми зрозуміємо, хто ми є і куди ми йдемо.
Роман Назаренко, дослідник ісламсько-християнського діалогу, розповів про кроки католицького світу назустріч діалогу з ісламом (скажімо, документи католицької церкви, а також промовистий вчинок Івана Павла ІІ, який виявив пошану до мусульманської релігії поцілунком Корану в Дамаску, чи промови папи Франциска). З мусульманського боку кроки назустріч порозумінню робить радше академічний світ, а саме – європейські університетські середовища та коло єгипетського університету Аль-Азгар. Пан Роман констатував активне взаємне пізнання ісламу та християнства, зауважив переваги зближення двох релігій, але водночас застеріг перед романтичним поглядом на створення спільних організацій як небезпеку синкретизму.
Рівноправність у міжрелігійному діалозі має величезний успіх, коли йдеться про ідейне формування суспільства, чи єднання навколо однієї справи. Щоб уникнути протистояння між представниками різних релігійних чи конфесійних організацій, перш за все ми маємо бачити поряд зі собою людину, рівну в правах, бо такими нас створив Господь. Власне, тоді вирішення питань вийде на новий, більш гідний, щабель.
Методи, якими релігія чи Церква говорить до людей, потребують осучаснення. Навіть такий давній спосіб промовляння до людей, як мистецтво, цілком буде модерним способом для Церкви, проте і в одному і в іншому випадку – однакові ключі. І релігія і мистецтво промовляє до глибини душі людини, до її серця. Власне, це також є хорошою нагодою залучити до співпраці молоде покоління.
Влучно зауважив о. Михайло Димид, що хоча Католицька Церква була ексклюзивістською щодо спасіння: «Поза Католицькою Церквою немає спасіння», проте після ІІ Ватиканського Собору, на якому було закладено основи для міжрелігійного діалогу і видано догматичну конституцію «Світло народів» (Lumen gentium), католицька Церква еволюціонує у своєму розумінні спасіння, і каже, що воно є і у православних і у протестантів, мусульман, євреїв та ін., про це можемо знайти у параграфах 15 і 16 згаданої догматичної конституції. Розуміння основних документів Церкви сприяє міжрелігійному діалогу і рівності людей.
Тарас Дзюбанський згадав про освітню ініціативу в УКУ: запровадження курсу про міжрелігійний діалог иа глиьинне вивчення декларації Другого Ватиканського собору про ставлення Церкви до нехристиянських релігій Nostra Aetate.
Питання рівності різних релігій у спасінні Людмила Филипович вважає каменем спотикання і пропонує починати діалог не з богословських питань: «Дуже важко сполучити зміст релігій аврамістичних із східними традиціями. Але я думаю, незважаючи на те, як та чи інша традиція трактує Бога, та чи інша традиція розуміє, що таке спасіння і як треба спасатися, можна віднайти інше предметне поле для співпраці і порозуміння».
Окрім так званого «діалогу життя» і взаємодії для вирішення соціальних питань, між представниками різних релігій може успішно відбуватись і духовний діалог, у чому переконав Михайло Шелудько, один із учасників вебінару. Він розповів про богословський клуб Сатья Дхарма (зі санскриту «закон істини»), який діє при парафії УГКЦ в Одесі. Серед учасників клубу є представники різних християнських конфесій, індуїзму, юдаїзму та інших релігій. Такий духовний діалог, за словами пана Михайла, допомагає долати ворожість.
Людмила Филипович зауважила, що в міжрелігійному діалозі йдеться не про «перенавернення»: знайомство з іншими традиціями може навіть зміцнити думку про правильність власного релігійного вибору. Модератор підтримав цю думку і наголосив на важливості власної релігійної позиції – без цього немає сенсу про щось говорити у міжрелігійному діалозі.
Про те, яку роль відіграють православні християни у міжрелігійному діалозі починаючи ще з початку XX ст., нагадав ще один гість вебінару – отець Григорій Коваленко, протоієрей ПЦУ. Він підкреслив, що в діалозі беруть участь саме ті православні, які не замикаються від решти світу в національних та інших спільнотах.
Наприкінці учасники обговорили переваги діалогу у віртуальній реальності, одним з багатьох успішних прикладів якого став цей вебінар. Тарас Дзюбанський, модератор і організатор зустрічі, висловив сподівання на те, що вебінар започаткував серію подібних подій. Отож, тим, хто цікавиться тематикою міжрелігійного діалогу, варто стежити за оновленнями на сторінці Інституту релігії та суспільства УКУ.
Організатори заходи висловлюють подяку партнерам вебінару – Духовній величі Львова, РІСУ, Центрові міжрелігійного діалогу ім. Івана Павла II.
Підготували студенти Філософсько-богословського факультету Українського католицького університету
Посилання на відеозапис вебінару:
Повязані записи
