Про святого Стефана знаємо зовсім небагато. Проте саме його ім’я є позначене титулом «первомученик». Справді, життя святого Стефана позначене ореолом мучеництва, котре він потерпів одразу ж після Зіслання Святого Духа.
Часто ми, християни, шукаємо інформації з різних джерел, брошурок і т.п. Натомість найкращим джерелом Божого об’явлення є Святе Письмо. Саме цитування Стефаном Святого Письма, як доказ Божественності Ісуса з Назарету, стало причиною побиття його камінням юдейською старшиною. Тому і нам пропоную дізнатися про життя цього великого мужа із першоджерела – Книги Книг – Святого Письма, а саме 6-7 розділу Книги Діянь апостолів.
6.8. А Степан, повний віри та сили, чинив між народом великі знамена та чуда.
6.9. Тому дехто повстав із синагоги, що зветься лібертинська, і кірінейська, і олександрійська, та з тих, хто походить із Кілікії та з Азії, і зачали сперечатись із Степаном.
6.10. Але встояти вони не могли проти мудрости й Духа, що він Ним говорив.
6.11. Тоді вони підмовили людей, що казали, ніби чули, як він богозневажні слова говорив на Мойсея та Бога.
6.12. І людей попідбурювали, і старших та книжників, і, напавши, схопили його, і припровадили в синедріон.
6.13. Також свідків фальшивих поставили, які говорили: Чоловік оцей богозневажні слова безперестань говорить на це святе місце та проти Закону.
6.14. Бо ми чули, як він говорив, що Ісус Назарянин зруйнує це місце та змінить звичаї, які передав нам Мойсей.
6.15. Коли всі, хто в синедріоні сидів, на нього споглянули, то бачили лице його, як лице Ангола!
7.1. Запитав тоді первосвященик: Чи це так?
7.2. Степан же промовив: Послухайте, мужі-браття й отці! Бог слави з’явивсь Авраамові, отцеві нашому, як він у Месопотамії був, перше ніж оселився в Харані,
7.3. і промовив до нього: Вийди із своєї землі та від роду свого, та й піди до землі, що тобі покажу.
7.4. Тоді він вийшов із землі халдейської, та й оселився в Харані. А звідти, як умер йому батько, Він переселив його в землю оцю, що на ній ви живете тепер.
7.5. Та спадщини на ній Він не дав йому навіть на крок, але обіцяв дати її на володіння йому й його родові по нім, хоч дитини не мав він.
7.6. І сказав Бог отак, що насіння його буде приходьком у краї чужому, і поневолять його, і будуть гнобити чотириста років.
7.7. Але Я, сказав Бог, буду судити народ, що його поневолить. Опісля ж вони вийдуть, і будуть служити Мені на цім місці.
7.8. І дав Він йому заповіта обрізання. І породив так Ісака, і восьмого дня він обрізав його. А Ісак породив Якова, а Яків дванадцятьох патріярхів.
7.9. А ті патріярхи позаздрили Йосипові, і продали його до Єгипту. Але Бог був із ним,
7.10. і його визволив від усіх його утисків, і дав йому благодать та мудрість перед фараоном, царем єгипетським, а він настановив його за правителя над Єгиптом та всім своїм домом.
7.11. А як голод прийшов на всю землю єгипетську та ханаанську, та велика біда, то поживи тоді не знаходили наші батьки.
7.12. Коли ж Яків зачув, що в Єгипті є збіжжя, то послав батьків наших уперше.
7.13. А як удруге послав, то був пізнаний Йосип братами своїми, і фараонові знаний став Йосипів рід.
7.14. Тоді Йосип послав, щоб покликати Якова, батька свого, та всю родину свою сімдесят і п’ять душ.
7.15. І подався Яків в Єгипет, та й умер там він сам та наші батьки.
7.16. І їх перенесли в Сихем, і поклали до гробу, що Авраам був купив за ціну срібла від синів Еммора Сихемового.
7.17. А коли наближавсь час обітниці, що нею Бог клявсь Авраамові, розрісся народ і намножився в Єгипті,
7.18. аж поки настав інший цар ув Єгипті, що не знав уже Йосипа.
7.19. Він хитро наш люд обманив, і силою змушував наших отців викидати дітей своїх, щоб вони не лишались живі.
7.20. Того часу родився Мойсей, і гарний він був перед Богом. Він годований був у домі батька свойого три місяці.
7.21. А коли він був викинений, то дочка фараона забрала його, та й за сина собі його викохала.
7.22. І Мойсей був навчений всієї премудрости єгипетської, і був міцний у словах та в ділах своїх.
7.23. А коли йому сповнилося сорок років, йому спало на серце відвідати братів своїх, синів Ізраїлевих.
7.24. Як угледів же він, що одному з них діється кривда, заступився, і відомстив за окривдженого, убивши єгиптянина.
7.25. Він же думав, що брати розуміють, що рукою його Бог дає їм визволення, та не зрозуміли вони.
7.26. А наступного дня, як сварились вони, він з’явився й хотів погодити їх, кажучи: Люди, ви браття, чого один одного кривдите?
7.27. А той, що ближнього кривдив, його відіпхнув та сказав: Хто наставив над нами тебе за старшого й суддю?
7.28. Чи хочеш убити й мене, як учора вбив ти єгиптянина?
7.29. І втік Мойсей через слово оце, і стався приходьком у землі мадіямській, де зродив двох синів.
7.30. А коли сорок років проминуло, то з’явивсь йому Ангол Господній у полум’ї куща огняного в пустині Сінайської гори.
7.31. А Мойсей, як побачив, дивувався з видіння. А коли підійшов, щоб розглянути, був голос Господній до нього:
7.32. Я Бог отців твоїх, Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів! І затрусився Мойсей, і не відваживсь поглянути…
7.33. І промовив до нього Господь: Скинь взуття з своїх ніг, бо те місце, на якому стоїш, то святая земля!
7.34. Добре бачив Я утиск народу Свого, що в Єгипті, і стогін його Я почув, і зійшов, щоб їх визволити. Тепер ось іди, Я пошлю до Єгипту тебе.
7.35. Цього Мойсея, що його відцурались вони, сказавши: Хто наставив тебе за старшого й суддю, цього Бог через Ангола, якому з’явився в кущі, послав за старшого й визвольника.
7.36. Він їх вивів, чуда й знамена вчинивши в землі єгипетській, і на Червоному морі, і сорок років у пустині.
7.37. Це той Мойсей, що прорік Ізраїлевим синам: Господь Бог вам підійме Пророка від ваших братів, як мене, Його слухайте!
7.38. Це той, що в пустині на зборах був з Анголом, який промовляв йому на Сінайській горі, та з отцями нашими, і що прийняв він живі слова, щоб їх нам передати;
7.39. що його не хотіли отці наші слухати, але відіпхнули, і звернулися серцем своїм до Єгипту,
7.40. промовивши до Аарона: Зроби нам богів, які йшли б перед нами, бо не знаємо, що сталося з тим Мойсеєм, який вивів нас із краю єгипетського…
7.41. І зробили вони тими днями теля, і бовванові жертви приносили та веселилися з діл своїх рук.
7.42. Але Бог відвернувся від них, і попустив їх вклонятися силі небесній, як написано в книзі Пророків: Чи заколення й жертви Мені ви приносили сорок років у пустині, о доме Ізраїлів?
7.43. Ви ж носили намета Молохового, і зорю вашого бога Ромфана, зображення, що їх ви зробили, щоб вклонятися їм… Через те запроваджу вас аж за Вавилон!
7.44. У наших отців на пустині була скинія свідоцтва, як Той ізвелів, Хто Мойсею казав, щоб зробив її за зразком, якого він бачив.
7.45. °ї наші отці й узяли, і внесли з Ісусом у землю народів, яких вигнав Бог з-перед обличчя наших отців, аж до часу Давида.
7.46. Він у Бога знайшов благодать, і просив, щоб оселю знайти для Бога Якова.
7.47. І Соломон збудував Йому дім.
7.48. Але не в рукотворнім Всевишній живе, як говорить пророк:
7.49. Мені небо престол, а земля то підніжок ногам Моїм! Який Мені дім ви збудуєте, говорить Господь, або місце яке для Мого відпочинку?
7.50. Хіба не рука Моя все це створила?
7.51. О ви, твердошиї, люди серця й вух необрізаних! Ви завжди противитесь Духові Святому, як ваші батьки, так і ви!
7.52. Котрого з пророків батьки ваші не переслідували? Вони ж тих повбивали, хто звіщав прихід Праведного, Якому тепер ви сталися зрадниками та убійниками,
7.53. ви, що Закона одержали через зарядження Анголів, та не зберігали його!…
7.54. Як зачули ж оце, вони запалилися гнівом у серцях своїх, і скреготали зубами на нього…
7.55. А Степан, повний Духа Святого, на небо споглянув, і побачив Божу славу й Ісуса, що по Божій правиці стояв,
7.56. і промовив: Ось я бачу відчинене небо, і Сина Людського, що по Божій правиці стоїть!…
7.57. Та вони гучним голосом стали кричати та вуха собі затуляти, та й кинулися однодушно на нього!…
7.58. І за місто вони його вивели, і зачали побивати камінням його. А свідки плащі свої склали в ногах юнака, який звався Савлом.
7.59. І побивали камінням Степана, що молився й казав: Господи Ісусе, прийми духа мого!…
7.60. Упавши ж навколішки, скрикнув голосом гучним: Не залічи їм, о Господи, цього гріха! І, промовивши це, він спочив…
(Дії Апостолів 6,8 – 7,60)
Прочитавши Біблійну розповідь про первомученика Степана можемо багато чого навчитися. Головне – не боятися свідчити Бога попри найважчі і найнесприятливіші обставини. Саме смерть архидиякона Степана показує нам, що Християнство – це завжди радикальний вибір між добром і злом. Він подає приклад справжнього християнина який мусить бути «або гарячим або холодним». В Об’явленні Івана Богослова знаходимо слова: 15. Я знаю діла твої, що ти не холодний, ані гарячий. Якби то холодний чи гарячий ти був! 16. А що ти літеплий, і ні гарячий, ані холодний, то виплюну тебе з Своїх уст… (Об’явлення 3:15,16). Саме життя та смерть архидиякона і первомученика Степана показує нам, що будь – яка спроба «компромісу» із гріхом є нашою поразкою. Справжній християнин зажди повинен робити радикальний вибір на користь Правди, якою є Христос.
Це неймовірно важко. Надзвичайно важко. Особливо у сьогоднішній добі, де правдиво християнське свідчення є чимось на кшталт героїзму. Дуже часто кожному з нас легше «промовчати», «не звернути уваги» і т.п. Не тому, що ми такі погані, а тому, що зранені гріхом, а ворог щораз більше працює, аби нас погубити і спокусити.
Тому молімося до святого Степана, аби дав нам сил, відваги і наснаги свідчити Христа у своєму житті так безкомпромісно як це робив він!
Володимир Мамчин
Повязані записи
