Шанс торкнутися неба

13432304_1709469095971000_554199650692073431_nНа щастя, ми тепер живемо в такий час, що можна здійснювати не лише будь-яку забаганку, але й навіть найбожевільнішу мрію. Головне – це знайти час, бажання та відповідні ресурси. І хто б там що не говорив, однак все набагато реальніше та простіше, ніж можна собі це уявити.

Щодо мене, то в моєму житті уже давно існує список, на кшталт «todolist», який поступово наповнюється деколи навіть дивними та несподіваними ідеями. Одна з яких – це можливість «політати», або пізнати смак польоту. Звичайно, що до цього рішення потрібно не тільки бути свідомим і морально налаштованим, а й бажано мати певну ґрунтовну причину чи необхідність.Для мене – це була прекрасна нагода втекти від рутини, яка почала наполегливо і впевнено входити у мої дні все більше і більше, а також чудовим перезавантаженням і повернення мене до… до чогось абсолютно невідомого, інакшого, але приємного (сподіваюся і дуже хочеться принаймні в це вірити). Так ось, мабуть, буде логічніше, якщо розкажу з все з початку….

***

База Львівського Авіаційно-Спортивного Клубу (аеродром Цунів) знаходиться, можна сказати, не зовсім далеко – приблизно 40 км або ж 30-40 хв. електричкою. Це місце, де кожних вихідних можна пізнати свою порцію екстриму та адреналіну під виглядом стрибків із парашутом, мрію та бажанням багатьох (однак для більшості мрію, як варіант «не погано було б…», а не як «а чому б і ні…»?).

Звичайно, що самому осередку не завадило б трішки оновитися, бо є багато залишків ще навіть радянського регламенту, але все це тліє на фоні довколишньої природи, наповненою простотою та затишком, особливо зранку, коли добираєшся на аеродром. Адже саме тоді нескошена трава наповнена росою, проте хрускає під ногами….

Після того, коли усі нарешті прибули – настав час для інструктажу. Як виявилося, нам попався найсуворіший, але найсумлінніший та найтурботливіший тренер. Протягом трьох годин ми вчилися правильно стрибати, користуватися парашутом і навіть приземлятися.Тому що мало хто знає, що приземлення – це, можна сказати, найтяжчий момент зі всіх, бо під час нього здійснюються найбільше травм, якщо недотримуватися зазначених норм безпеки.

Найбільше, що мене приємно здивувало – це те, що крім незначного хвилювання, я ні в кого не побачила – відчуття страху. Особливо, у своїй команді, адже після довжелезного очікування (як я потім дізналася того дня більше 40 людей виявило бажання стрибнути з парашута, а наступного – близько 70-ти), втоми від тренувань і тримання на собі двадцятикілограмового спорядження – в усіх виникло бажання якомога швидше стрибнути і повернутися назад, додому…

Отож, шум блакитного літачка і порив вітру – те, з чим ми почали на ньому свій політ. У той час змішується-розсіюється увага на краєвидах між тим, щоб нічого не забути, особливо настановчі поради тренера.

Поступово твої починають зникати з борту літака і підходить твоя черга. На диво, в голові спочатку все пусто, а твоє тіло все робить в режимі автопілоту. А коли вже все налагодилося, то першою думкою стало: «Боже, яка ж краса! Дякую за це і за неї!»…

Медитаційний настрій тривав увесь політ. Коли ти сам на сам, поруч із цією прекрасністю, у стані «наркотичної» невагомості намагаєшся рукою сягнути неба…

І тут ти повертаєшся до землі. Ще один із хвилюючих моментів – це збирання парашута, бо у ньому відчувається післясмак самої пригоди. Добре, що за нами приїхали і довезли назад, бо самотужки донести двадцятикілограмову «атрибутику» трішки складнувато…

Після численних фото і довгих приємних прощань з іншими, поспішаю на електричку. Півгодини часу проводимо у розмовах – проходить як одна хвилина. Хочеться чомусь говорити-говорити-говорити і все всередині просто виринає на ззовні, неочікувано для себе самого. Простіше кажучи, тебе огортає стан п’янкої ейфорії, мрійливого сп’яніння…

Що буде далі і що буде наступним – цікаво для себе самої. Однак тепер, з додатковою парою крил, все стає реальним і натхненним. Тому що коли ти мав можливість торкнутися неба – хочеться літати по життю…

Оксана Войтко

Поділитись!Share on FacebookTweet about this on TwitterShare on Google+Share on LinkedInEmail this to someone

Comments are closed.