У Львові священиків різних конфесій можна побачити із колоратками — білим комірцем на сорочці, чи підряснику. Коли з’явився такий елемент священичого дрес-коду та чому деякі душпастирі у повсякденному житті одягають саме колоратку, а не підрясник і рясу спілкуємося із львівським духовенством.
“Надаю перевагу традиційному одягу — підряснику і білій сорочці” наголошує протодиякон Архикатедрального собору святого Юрія Побідоносця Назарій Ярунів. Попри це протодиякон цілком обізнаний із історією виникнення колоратки:
Слово “колоратка” означає “комірець”, у англійській мові, наприклад, є відповідник “collar”. Здавна на Сході, зокрема, у християнській традиції було звично носити білу одежу, що пізніше стало білою сорочкою під підрясником. Священики, наприклад, Грецької Церкви до сьогодні вживають такий спосіб одягу священнослужителя. Згодом колораткою подекуди почали замінювати білу сорочку під підрясником. Зокрема у Римо-католицькій Церкві. А у протестантизмі підрясник замінила чорна сорочка із білим квадратом. Греко-католицьке священство запозичає традицію носити колоратку за-кордоном. Адже наші семінаристи і священики часто навчаються у країнах, де переважає Церква Римо-католицька”.
Однак сьогодні дуже часто можна почути від мирян, зокрема на Заході, що вони більше воліють бачити священика у підряснику – наголошує протодиякон Назарій Ярунів. Про це йому із власного досвіду розповіли знайомі священики, котрі служать у Італії і Німеччині. А Папа Франциск у одному із своїх виступів підкреслив, що потрібно не забирати християнство з вулиць, тобто старатися носити священичий повсякденний традиційний одяг у буденному житті.
Колоратка – звична частина гардеробу для декана богословського факультету Львівської православної богословської академії УПЦ КП о. Назарія Лозинського. Який наголошує, що у буденному житті ряса і підрясник не завжди практичні. Наприклад, на вулиці, або під час приватного спілкування із вірянами. Адже до ряси суспільство іноді скептично налаштоване, бо дехто вважає, що такий одяг у звичному житті – це показовість. Тоді як колоратка – це свідчення приналежності до духовенства і акцент на тому, що перед Вами – священик.
“Можна почути, що колоратка — не у православній традиції. Але така точка зору взагалі відкидає будь-який священичий і богослужбовий одяг. Навіть Архиєрейське облачення, у якому служить єпископ, було спершу елементом царського одягу у ВІзантії. І пізніше імператором ці облачення були передані єпископу. Втім сьогодні ніхто не думає над тим звідки це прийшло. Справді, колоратка не має ніякого відношення до православних, але це не забороняє православним її використовувати. Ми не можемо категорично відкидати те, що прийшло у традицію Церкви, але не суперечить вченню Церкви”.
Щоденно одягає колоратку і настоятель римо-католицької парафії св. Івана-Павла II у Львові о. Григорій Драус.
“Ми мусимо постійно вживати колоратку. Важче сказати про випадки, коли не варто її носити. Наприклад, на морі — точно ні. Але загалом цей елемент одягу у духовенства дуже важливий і я його застосовую. Необхідно, щоб вірянам було помітно, що ти є священиком. Колоратка дуже потрібна, наприклад, коли проводиш в університеті лекцію, чи йдеш в офіційні установи”.
“Питання колоратки” залишається відкритим. У будь-якому разі цей атрибут не має такого сакрального значення, як ряса і підрясник, але є своєрідною міткою у одязі духовенства.
Повязані записи
