Від 17 січня 1901 року і до 1 листопада 1944 року очільником УГКЦ, митрополитом Галицьким і архієпископом Львівським був знаний меценат, непересічного мислення й дивовижних талантів діяч, граф Андрей Шептицький. За час його управління і під безпосереднім контролем було зроблено багато хорошого як у церковній чи духовній сфері, так і для української ідеї загалом: в плані кооперування й самоорганізації українства, на рівні виховання самобутніх митців, що мають власне бачення та мислення. Врешті, розбудова церковної ієрархії, створення дієвих інституцій та формування кваліфікованих кадрів у церковній та світській сферах — це все також про діяльність митрополита Шептицького, його вплив. Подібних аргументів надзвичайно багато і практично у будь-якій сфері: господарській, адмініструванні, збереженні і примноженні пам’яток, медичній, архітектурній, навіть у підприємництві. Важко охопити всі починання, які було реалізовано під опікою Владики. Тому виправдано, що ще за життя він удостоївся звання, по праву гідного цієї видатної особистості — “Український Мойсей”. Користуючись нагодою, коротко оглянемо, як виглядала інтронізація митрополита Андрея Шептицького 120 років тому.
Не такий вже й рідний Львів
Головний осередок УГКЦ настільки недавно перемістився до Києва, що до цього факту інколи досі складно звикнути. Водночас, не втрачає своїх ваги та значення для християн східного обряду в Україні, які перебувають під верховенством папи римського, той самий Львів. Двадцять і двісті років тому центром УГКЦ було саме місто Лева. Багато важливих моментів в історії унійної церкви в Україні також пов’язані саме зі Львовом. Ключовим цей населений пункт, хоч і не завжди таким був, став і для митрополита Шептицького. Саме у цьому давньому місті проходила церемонія інтронізації Станіславівського єпископа Андрея Шептицького на митрополита. Характерно, що до 1901 року Андрей Шептицький у Львові бував не так вже й часто. Хоч він і народився у Прилбичах Львівської області, але освіту здобував у Кракові, Вроцлаві, Хирові й Добромилі. Бував також у Римі, Києві, Москві та інших великих містах. Призначення на служіння при монастирі св. Онуфрія у Львові датується 1896 роком, тобто через тридцять років після дня народження графа Шептицького. Цей досвід і став для нього першим більш тривалим контактом зі Львовом. Перед тим були радше епізодичні.
Свист пари й шалений гул двигунів
На власну інтронізацію до столичного Львова єпископ Станіславівський Андрей Шептицький прибув потягом. Ще чотири десятиліття тому когось у Галичині можна було б здивувати подібною появою, але не в роки активної діяльності графа Андрея Шептицького. Що тут казати, коли станом на 1901 рік у актовій залі Львівської Політехніки вже два десятиліття знаходилися картини із циклу “Тріумф прогресу”, виконані за ескізами Яна Матейка. Й між ними — дивовижна робота “Винахід залізної дороги”.
Контрастна але дуже влучна композиція. Власне австрійській владі і треба було дякувати за все, згадане вище, за модернізацію і перетворення регіону — залізниця, головний корпус Львівської Політехніки, тогочасний статус столиці краю та загальне становище Львова, статус та становище УГКЦ, а навіть, цілком не виключено, феномен Шептицького.
Теплий прийом
На головному вокзалі у Львові Станіславівського єпископа Андрея Шептицького зустрічали представники капітули УГКЦ і хор семінаристів. Щойно ієрарх опинився на пероні, було виголошено привітання й урочисту промову на його честь. Після такої теплої вступної прелюдії Владика сів до карети, якою й дістався до собору св. Юрія. Там, цілком закономірно, гостей було значно більше: єпископи різних конфесій, представники парафіяльного духовенство, аристократія, громадські діячі, викладачі навчальних закладів, військова еліта, селянська делегація, вірні, владні особи і звичайно ж рідні. Заради останніх, зокрема брата Казимира і батька Яна Кантія Шептицького, зайнятих політичними справами, Владика Андрей навіть переніс церемонію з 15 на 17 січня — аби вони встигли усе залагодити і були присутніми на інтронізації.
Офіційна церемонія
Будь-яка церемонія є набором певних усталених процедур та практик, де окремі елементи відзначаються особливим символізмом. Так було і з інтронізацією Владики Андрея у Львові. Сказане вище простежується, по-перше, під час символічного вручення йому ключа, митри та жезла перед входом до собору святого Юра, але також, по-друге, і під час одягання на нього відповідного облачення. Цей етап перейшов у складання ієрархом присяги й святу літургію по тому. Не менш урочистим був момент, коли митрополит Андрей Щептицький увійшов до палацу греко-католицьких митрополитів й піднявся на балкон, а вже звідти благословив усіх вірних, що зібралися у дворику архітектурного комплексу. Тим самим усі присутні дали згоду вершити у майбутньому спільну справу на благо спільноти, але найбільша відповідальність за це, безумовно, лягала на плечі саме пастиря й провідника, Владики Андрея. На щастя, він не підвів.
Закулісся
На момент інтронізації митрополит Андрей Шептицький мав 35 років. Цей вік давав можливість говорити про серйозний досвід, наявність побаченого й пережитого, про набуття певних управлінських навиків, але ще й претендувати на багато звершень у майбутньому. Персона графа Андрея Шептицького на престол Владики УГКЦ була підтримана як цісарем Францом-Йосифом, так і папою римським Левом ХІІІ. Одне й інше передувало церемонії інтронізації та переїзду митрополита Андрея зі Станіславова до Львова на постійне проживання.
Що відбувалося після церемонії інтронізації? Владика Шептицький приймав різноманітні делегації, а також представників від різних товариств й організацій. При цьому, такі були як із Галичини, так і з Великої України. Останнє мало місце уже наступного дня. Тоді ж, з нагоди інтронізації, митрополит Андрей Шептицький організував святковий обід.
Роздуми/підсумки
Можна лише здогадуватися, якою була б історії України, якби 120 років тому митрополитом Галицьким та архієпископом Львівським УГКЦ став хтось інший. Однак, гадання – це справа вкрай невдячна. Відтак звернемося до однією з оцінок величі особи Владики Андрея та масштабності його діянь. Слово видатному мовознавцю й професору Гарвардського університету Юрію Шевельову: “Він не міг ходити і прийняв нас у великому фотелі, фотель був широкий, але якось творилося враження, що Шептицький у ньому не вміщався, як, мабуть, він не вміщався в українському світі. Спогад зберіг уяву про велич […] усього, з Митрополитом зв’язаного. […]
Якщо входячи я цілував руку Митрополита, бо це була частинка прийнятого ритуалу, то виходячи я вже знав, що ця рука заслуговує на те, щоб діставати поцілунок. Це вже не була частина ритуалу, це був символ дійсності”.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Гулюк Є. Шевельов у Львові. Німці і культура, у гості до Шептицького, весілля у Заліщиках // Фотографії старого Львова, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/shevel-ov-u-l-vovi-nimtsi-i-kul-tura-u-hosti-do-sheptyts-koho-vesillia-u-zalishchykakh/
- Матковський І. Минає 120 років з моменту інтронізації Андрея Шептицького на митрополичому троні Галицьких владик // Фотографії старого Львова, 2021 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://photo-lviv.in.ua/mynaie-120-rokiv-z-momentu-intronizatsii-andreia-sheptytskoho-na-mytropolychomu-troni-halytskykh-vladyk/
- Муравський В. Інтронізація Андрея Шептицького // Стрилет і Стилос, 2020 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://stylet-i-stylos.in.ua/intronizatsiia-andreia-sheptytskoho/
- Терещук Г. Батько митрополита Андрея Шептицького завжди пам’ятав про своє коріння // Радіо Свобода, 2015 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/27155602.html
Повязані записи
