Не одразу вдасться віднайти зв’язок між ректором Львівського університету й кривавою різаниною у Франції, що мала місце в другій половині XVII століття. Проте, логічний ланцюжок, який їх поєднує, простежити можна! Й, практично, кожна його ланка здатна викликати подив. Однак, захований цей зв’язок глибоко у анналах історії, а єдині ключі, здатні його відкрити – це терпіння і спостережливість, але від цього лише цікавіше. Сьогоднішня історія змушує нас по-іншому переосмислити реалії, в яких жили наші попередники. Реалії, на які часто нарікають, які не завжди розуміють до кінця. Отож, говоримо зараз про одну з давніх львівських родин. Родину банкірів та громадських діячів, освітньої еліти та видатних діячів культури – із дуже непростою історією, але з багатьма славними досягненнями. Мова про Лоьншан де Бер’є, французів за походженням, які залишили рідний край через релігійні переслідування, для яких новим рідним місцем став Львів. Врешті, вони також стали для Львова рідними. Й доказ такому – район “Лоншанівка”, що на “Знесінні”.
13 квітня у Франції підписали Нантський едикт
XVI століття виявилось надзвичайно трагічним і навіть кривавим для народів, які тоді проживали у Західній Європі. Й релігійний фактор у той час зовсім не сприяв примиренню ворогуючих сторін. Чого варта, хоча б, “Варфоломіївська ніч” у Франції (ніч на 24 серпня 1572 року), коли за вкрай короткий період часу загинуло декілька тисяч протестантів-гугенотів. Не дивно, що ця подія отримала відзвук у різних куточках “старого світу”. Скажімо, на наших теренах було схвалено Варшавську конфедерацію й Генріхові артикули (1573 р.) – документи, якими гарантувалась свобода віросповідання й рівність представників різних конфесій. Символічно, що ці документи укладалися за правління короля Генріха ІІІ із династії Валуа, француза за походженням. Дещо пізніше здоровий глузд взяв гору і у Франції й 13 квітня 1598 року там затвердили подібний документ – король Генріх IV із династії Бурбонів видав указ, відомий як Нантський едикт. Ним французьким гугенотам також дарувалися певні громадянські права і віра у світле майбутнє.
Щоправда, на практиці система суспільних та політичних відносин Речі Посполитої виявилась більш прийнятним ґрунтом для засади релігійної толерантності. Відтак, якщо тут шляхтичам вдавалося відстоювати власні права на свободу віросповідання, а релігійний фактор часто проголошували причиною повстань (навіть той самий Богдан Хмельницький), то у Франції пішли відмінним шляхом. Нантський едикт неодноразово намагалися “знести”. Врешті, коли це вдалося зробити за правління короля Луї XIV, представники родини Льоншан де Бер’є вирішили залишити Францію й перебратися до Речі Посполитої. І їх у цьому цілком можна зрозуміти – непостійність становища і загроза безпеці є не найкращими життєвими супутниками.
Засновник роду
Франсуа Льоншан де Бер’є (1710 – 1784) разом із родиною залишив Францію після скасування там Нантського едикту. Й новим пристанищем сім’я французьких гугенотів обрала саме Річ Посполиту, що мала реноме території, яка тече ледь не медом і молоком, де панує шляхетська демократія й релігійна толерантність. Франсуа Льоншан де Бер’є пішов на службу до короля Речі Посполитої Августа ІІІ, був у королівській гвардії. Зрештою, у 1745 році представники родини осіли у Львові, мали маєток на терені сучасного Знесіння. Історик Іван Крип’якевич свідчить, що на той час район називався саме Лоншанівка (пізніше також Кайзервальд), власне від назви згаданої французької родини. Льоншан де Бер’є після переїзду гучно заявили про себе на новому місці, практично одразу ж інтегрувалися до культурного та політичного життя міста.
Франсуа Льоншан де Бер’є зробив кар’єру успішного банкіра, пізніше він був обраний до міської ради і навіть зумів стати бургомістром Львова, декілька разів переобирався на цій високій посаді.
Його дружина, Женев’єв, була сестрою відомого львівського лікаря, пізніше також бургомістра Львова, Максима Мерсеньє. Саме останній, разом із іншими тогочасними управителями, складав присягу Марії Терезії після переходу Галичини до імперії Ґабсбургів. На загал, родина Льоншан де Бер’є була багатодітною: сини Йозеф, Антоній, Ян та Александер і доньки Женев’єв, Анна, Пелагія, Катерина та Елеонора. Повертаючись до персони Франсуа Льоншан де Бер’є, той не тільки був видатним політиком та економістом, але й приніс певну екзотику на львівські вулиці – саме він очолював першу масонську ложу у Львові, ложу “Трьох богинь”. Також він асоціювався із діяльністю масонської ложі “Трьох білих орлів”. Серед членів останньої було багато інших знатних і впливових купців та банкірів.
Безумовно, що й діти Франсуа Льоншан де Бер’є останніми людьми у регіоні не були. Скажімо, можна зустріти інформацію, що Александр Льоншан де Бер’є був засновником львівської аптеки “Під Угорською короною”, що на сучасній площі Соборній. Донька Елеонора була матір’ю відомого поета Вінцента Поля.
Ректор університету
Впродовж віків представники цієї родини неодноразово відзначались іншими досягненнями, а їхній внесок до історії Львівщини, безумовно, є дуже вагомим. Так, далеким родичем згаданих вище історичних діячів був і Роман Льоншан де Бер’є (1883 – 1941), ректор Львівського університету і один із провідних правознавців свого часу, член Польської Академії наук. Він народився і навчався у Львові, був випускником місцевої гімназії й юридичного факультету Львівського університету. Надалі працював викладачем і був професором, ректором Львівського університету. Також редагував авторитетні видання правознавчого характеру у міжвоєнний час, видавав власні підручники й книги із юриспруденції. Роман Льоншан де Бер’є вважався одним із найкращих польських правників свого часу.
Безумовно, що цього вченого можна ставити в один ряд із Гершем Лаутерпахтом, Рафалом Лемкіним, Луї Зоном і ін. правниками, які світові дало львівське академічне середовище. Роман Льоншан де Бер’є також був вченим зі світовим іменем. Однак його й трьох синів, як і інших не менш відомих та фахових професорів та викладачів львівських вузів, це не врятувало від страшної трагедії. У ніч з 3 на 4 липня 1941 року нацисти розстріляли на Вулецьких пагорбах у Львові декілька десятків львівських професорів й членів їхніх родин. Сьогодні про цю жахливу подію нагадує меморіальний комплекс, встановлений на Вулецьких пагорбах у Львові.
Євген Гулюк
Більше інформації можна отримати з наступних джерел:
- Жук І. Вул. Старознесенська – парк “Знесіння” // Інтерактивний Львів, 2012 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/park-znesinnia/
- Роман Льоншан де Бер’є // Інтерактивний Львів [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/persons/roman-longchamps-de-berier/
- Ромовська З. Лонгшан де Бер’є \\ Юридична енциклопедія, 2001 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://leksika.com.ua/12450105/legal/longshan_de_berye
- Терещук Г. 70 років від загибелі 39 польських професорів. Чергове українсько-польське непорозуміння // Радіо Свобода, 2011 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.radiosvoboda.org/a/24253104.html
- Ходоровський М. Масони у Галичині XVIII ст. // Незалежний культурологічний часопис “Ї”, 2004 [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ji.lviv.ua/n36-1texts/xodorovskyj.htm
- Швед О. Три унікальні музеї Львова, про які не знають навіть львів’яни // BBC NEWS. Україна, 2019 [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://www.bbc.com/ukrainian/features-48880216
Повязані записи
