8 березня 2023 року виповнюється 77 років від однієї з найтрагічніших сторінок в історії Української греко-католицької церкви – Львівського псевдособору.
«Львівський собор», що відбувся 8-10 березня 1946 року, був скликаний у Львові згідно з планом НКВС СРСР із ліквідації Української греко-католицької церкви ініціативною групою у складі трьох священиків: Гавриїла Костельника, Михайла Мельника, Антонія Пельвецького як представників трьох єпархій Галицької митрополії: Львівської, Перемиської і Станиславівської, не визнаний Ватиканом. Оскільки жодного єпископа УГКЦ на цьому соборі не було, згідно з канонічним правом, Львівський «собор» був лише неканонічним зібранням. Саме тому як УГКЦ, так і вся католицька церква, вважають це зібрання псевдособором. Постанню Ініціативної групи і скликанню «собору» передував масовий фізичний і моральний терор органів НКВС у 1944-1946 роках над усіма ієрархами греко-католицької церкви в Галичині з митрополитом Йосифом (Сліпим) на чолі — і засудження їх таємним судом у Києві в березні 1946 року на довгострокове ув’язнення або заслання до таборів примусової праці.
Також читайте: «Цілу ніч священики сповідали один одного, бо думали, що наступного дня всіх уб’ють», — сьогодні роковини псевдособору
«Львівський собор» провели в Соборі святого Юра – найвизначнішій греко-католицькій святині Львова. Його постанова проголосила «ліквідацію Берестейської унії 1596 року, про розрив з Ватиканом та про возз’єднання з Руською православною церквою». Насправді ж «собор» був неканонічний, бо його скликання і ухвали порушили церковні канони; ще перед «собором» три члени Ініціативної групи перейшли на російське православ’я (два з них — М. Мельник і Й. Пельвецький — були таємно рукоположені на єпископів Російської православної церкви). Сам «собор» був підготовлений і керований за директивами патріарха Російської православної церкви Алексія I та органів радянської влади.
Також читайте: «Невдала імпреза»: 15 цікавих фактів про Львівський псевдособор
Історичні відомості доводять, що неканонічність «собору» нівелює його рішення щодо ліквідації Української греко-католицької церкви. Зовнішня імітація правомірного зібрання духовенства не додала йому легітимності, так само, як і привезена спеціально задля цього Києво-Печерська ікона Богородиці, що мала би свідчити «возз’єднання». Проте цього формального рішення вистачило, аби УГКЦ була приречена на знищення. Священників, що відмовилися переходити на православ’я, масово арештували і репресували. Діяльність Церкви була заборонена. Чимало її вірних – духовенства, монашества, мирян – пережили переслідування і навіть віддали життя за Церкву. Проте вона не була знищена. Львівський псевдособор розпочав тернисту дорогу катакомбної Церкви, яка мусила понад 40 років поневірятися у підпіллі аж до розпаду Радянського Союзу.
Також читайте: Львівські семінаристи зняли короткометражку до 75-річчя псевдособору
Витривавши у великих випробуваннях, Церква змогла пережити ліквідацію, щоправда, великою ціною. Епоха підпілля виховала покоління вірних, що навчилися бути живою, не формальною спільнотою християн. Попри заборони офіційної влади священнослужителі звершували богослуження, уділяли Таїнства і духовний провід вірних, навіть в ув’язненні, на засланні, ризикуючи свободою та власними життями. Життя підпільної Церкви було б неможливим без постійної підтримки мирян, які переховували священників, організовували таємні богослуження, до яких долучали власних дітей. Проте хресна дорога Церкви, що розпочалася із Львівського псевдособору, назавжди залишиться тяжким досвідом і незгладним випробуванням.
Також читайте: Митрополит Ігор: “Учасники Псевдособору шукали не Божої волі, але сповняли волю тирана народів — Сталіна”
До 70-тих роковин «Львівського собору» група відомих православних християн світу оприлюднила заяву, якою засудила його несправедливе рішення. «Ми смиренно просимо прощення за всі несправедливості, жертвами яких вони стали під прикриттям авторитету Православної Церкви, і схиляємо наші голови перед мучениками Української Греко-Католицької Церкви», – наголосоли автори заяви.
Також читайте: Православні християни світу: «Настав час визнати жахливу правду про Львівський псевдособор 1946 року»
У відповідь на цю заяву Отець і Глава УГКЦ Блаженніший Святослав тоді зазначив: «Учора увесь світ сколихнула вістка про те, що велике число священиків-інтелектуалів Православної Церкви, скерували до нас лист із перепрошенням за злочин псевдособору. Тому я прагну пригадати жест, який звершив мій попередник десять років тому – Блаженніший Любомир, звертаючись до наших православних братів словами святого Папи Івана Павла II, кажучи, що ми їм прощаємо і просимо прощення. Нехай ця наша протягнута рука примирення і оздоровлення бодай цей раз не залишиться без відповіді».
Також читайте: Патріарх Святослав у Львові про Псевдособор 1946 року: прощаємо і просимо прощення
Трагічні події Львівського псевдособору – це спомин великої несправедливості і приклад того, що Христова Церква не залежить від рішень людини. Українська греко-католицька церква вижила навіть серед нелюдських репресій та переслідувань і залишилася взірцем вірності Христові ціною життя. Проте дата 8 березня назавжди залишиться в її історії як день початку хресного шляху до Воскресення.
Підготувала Марія Цьомик
Повязані записи
