31 жовтня Східна Церква святкує пам’ять святого апостола і євангелиста Луки.
Не маємо про нього надто багато даних, але із впевненістю можемо говорити про нього як про одного із 70-ти апостолів, одного із двох учнів, котрі удостоїлися честі бачити і говорити із Воскреслим Христом дорогою в Емаус, автора одного із Євангелій та книги Діянь апостолів, а також (за переданням) автора першої ікони Богородиці.
Знаємо його як учня і сподвижника апостола Павла – того, кого називають «апостолом народів». Подібно до свого вчителя і Лука, котрий сам походив із поган, не вважав Благу вість про життя, страждання, смерть і Воскресіння Спасителя «ексклюзивом» для юдеїв. Він вірив, що Євангеліє благодаті має бути оголошено всьому світові. Він завжди наголошував на безмірній Божій любові до нас – грішних людей. Саме це оспівування любові Всемогутнього і Його Воплоченого Слова до творіння і спричинилося до того, що Євангеліє від Луки знаємо також під назвою «Євангеліє Любові».
Ця безмірна Любов, якою є сам Бог, і яка струменює між Богом і людиною найкраще проявляється в особі Його матері – Пречистої діви Марії. Саме Лука присвячує чи не найбільше тексту Євангелія тій, яку архангел назвав Благодатною. Саме описана Лукою пісня Марії «Величає душа моя Господа» й понині звучить у нашій Утрені і є свідченням Любові Бога та прийняття цієї Любові людиною.
Саме цей співець Божої Любові до людей удостоївся бути першим, хто списав лик Благодатної. Лик, який має безпосереднє відношення до нашої землі, адже список цієї ікони згодом стане великою святинею Русі – Вишгородською іконою Богородиці.
Отож, в день святого апостола і євангелиста Луки бажаю всім нам бути чутливими і відкритими на Божу Любов і готовими дати на неї відповідь.
Життя Євангилиста Луки
«Святий євангелист Лука родом був із Антіохії Сирійської; змолоду навчався еллінської премудрості та вправності лікарювання, і був лікарем добрим, до того ж, іконописцем визначним. Єгипетську та грецьку мови достатньо знав і вивчив до кінця Мойсеїв Закон, і до Єрусалиму дійшов. У той час Господь наш Ісус Христос, живучи в плоті з людьми, сіяв сім’я спасительного євагельського Слова, що на серце Луки, ніби на добру землю, впало і, прорісши, принесло сторичний плід. Бо Лука, почувши вчення премудрості із вуст Божих, більший із того здобув розум, аніж в еллінських та єгипетських училищах, навчився-бо знати істинного Бога, в Нього вірувати та й інших правдивої віри навчати. Він був один із сімдесятьох, яких сам у благовісті своїм поминає, кажучи: “Після того призначив Господь і інших сімдесят, і послав їх по двох перед себе до кожного міста та місця”, — від отого-бо лику апостольського й Лука був, ходячи перед лицем Господнім, готуючи проповіддю святою шлях Йому й увіряючи людей, що прийде у світ сподіваний Месія. В час же спасительної страсті, коли був забитий Пастир, розійшлися вівці, то цей блаженний Лука ходив, нарікаючи й плачучи, за Господом своїм, що зволив волею страждати. І коли сіяв слізьми, то з радістю взяв снопи свої, бо Воскрес Христос; коли ж ішли із Клеопою в Еммаус і поміж себе бесідували про страсть улюбленого Вчителя свого та Господа, Сам Господь явленням Своїм утішив їх та й забрав усі сльози із очей їхніх, наблизився до них і сказав: “Про що говорите, сперечаючись між собою, ідучи, і є печальні”. І був святий Лука супутником Того, що сказав про Себе: “Я — дорога, і правда, і життя”. Ішов-бо з Ним і бесідував із Ним, пізнавши невимовну глибину премудрості, і таке солодке було повчання там святому Луці, коли вустами Своїми найсолодший Ісус, почавши від Мойсея і від усіх пророків, оповів їм від усіх Писань, що були там про Нього. З цього добрий Христовий учень Лука, навчившись таїн Божих, всю Тивію Віотійську навчив святій вірі і просвітив багатьох, що були у тьмі невідання Бога, світлом розуму святого Євангелія. Але спершу із Христом на вечері возліг Той, що мав із ним бенкетувати у Царстві Божому, і пізнав через переломлення хліба Сина Божого, якого Юда Іскаріотський на Тайній вечері знати не захотів.
Тут сердечний божественний пломінь святого Луки, що ховався усередині, через такі виявився слова: “Чи не палало нам серце обом, коли промовляв Він до нас по дорозі і коли вияснив нам Писання?” Хай же незабутня буде пам’ять його, він-бо всім серцем любив Господа; після п’ятнадцяти літ, відколи Господь вознісся на Небеса, з усілякою старанністю написав Євангеліє, написав же не тільки те, що сам бачив та чув, — і в серці своєму не тростиною, але любов’ю написане мав, — але й що чули й бачили ті, що перед тим за Христом ішли, як в Євангелії на початку пишеться: “Як нам ті розповіли, що спочатку були самовидцями і слугами Слова”. Був Лука святий причасником болістей та праць Павлових у благовісті Христовому, ішов-бо за ним, проповідуючи Христа не тільки юдеям, але й поганам, і в Римі із ним був, як Дії апостолів являють, про це там написано, і був улюблений вельми Павлу, писав-бо до колосян, говорячи: “Вітає вас Лука, улюблений лікар”, і в Посланні до коринтян похваляє його, кажучи: “А з ним разом послали ми брата, якого по всіх церквах хвалять за благовість, і не тільки оце, але вибраний був від церков бути товаришем нашим у дорозі для благодаті тієї, якій служимо ми на хвалу Самого Господа”. Святий Єроним вважає, що тут Павло похваляє святого Луку.
Вийшовши з Риму, Лука пішов на Схід, благовістячи Христа, болі й праці переносячи заради Його святого імені, і, всю Лівію пройшовши, до Єгипту дістався і просвітив благовістям високу Тиваїду, і в Тивії Віотійській улаштував церкви, поставив священиків-пресвітерів та дияконів, лікував болящих тілом та душею, і, багато вистраждавши, почив у Господі, маючи більше вісімдесяти літ.
На місці ж, де було покладено святе його тіло, прославив Бог угодника Свого, на знамення лікарської практики його, подав ліки, що очні хвороби лікували. Тим відомий був його гріб вірним, що силою і благодаттю Божою на всілякі хвороби при ньому цільбу діставали молитвами до Господа святого апостола. Довідався про цілющі мощі його Констанцій, син великого Константина, послав Артемія, князя-єгиптянина, котрий згодом, за Юліяна-відступника, за Христа був мучений, і з великою честю мощі святого апостола та євангелиста Луки перенесено було у царське місто. Отож, коли із псалмами та піснями були принесені у місто, один скопець царської ложниці, на ім’я Анатолій, який довгий час у хворобі на ложі лежав, котрий немало вже й маєтку свого на лікарів протратив, шукаючи цільби від них і не дістаючи, тож цей, почувши, що вносяться у місто мощі святого Луки, від усього серця помолився до Бога та за заступництво перед Ним святого і, наскільки міг, устав із ложа й повелів вести себе до цілющого апостольського ковчега. Коли ж дійшов до нього і, з твердою вірою та довірою до Господнього милосердя, торкнувся, побожно вшанувавши, мощі святого, тоді звільнився від хвороби й повне здоров’я та міцність дістав від Бога. Відтак на раменах своїх із іншими людьми ковчега з мощами поніс у церкву святих апостолів, і там, під священою трапезою, було покладено чесні мощі святого Луки із Андрієм та Тимотеєм.
Кажуть про нього, що він перший живописним мистецтвом написав образа Пресвятої Богородиці, Яка тримає на руках Дитя, предвічного Господа нашого Ісуса Христа, та інші дві ікони Пресвятої Богородиці і приніс їх до Матері Господньої, [питаючи], чи догідно Їй? Вона ж, бачачи ті Свої образи, проказала пречесними устами Своїми таке: “Благодать народженого із Мене і Моя буде із тими іконами”. По тому і святих верховних апостолів Петра й Павла зображення написав на дошках той-таки святий Лука, і від нього по всесвіту почалося те добре й пречесне діло — писання святих ікон у славу Божу і всіх святих на прикрасу Христовій Церкві та спасіння вірних, котрі доброчесно пошановують святі ікони».
За матеріалами “Житія святих” Димитрія Туптала (Ростовського):
Володимир Мамчин
Повязані записи
