14 вересня за юліанським календарем (1 вересня — за григоріанським) Східна Церква святкує початок Індикту, тобто нового Церковного року *.
Слово «індикт» (лат. «indicto») дослівно означає «проголошення» або «податок». Так називалися едикти римських імператорів, що почали з’являтися за імператора Діоклетіяна (284-305) від 297 року спершу щоп’ять, згодом – щоп’ятнадцять років, з наказом регулярно проводити оцінку земельних маєтків громадян держави з метою збирання податків. Про це пише у книзі «Пізнай свій обряд» ієрм. Юліан (Катрій): «З часом слово “індикт” почало позначати не тільки цісарський наказ, але й період п’ятнадцятилітнього циклу і також його перший день. Спочатку індикт використовували тільки з метою збирання податків, але з часом він стає також вихідною точкою на позначення різних дат із громадського життя. Цей фінансовий рік не збігався з астрономічним, який від реформи Юлія Цезаря в 46 році до Христа починався 1 січня. Першим днем індикту було 23 вересня, бо це була дата уродин цісаря Августа, а за цісаря Костянтина Великого (306-337) — 1 вересня».
Пов’язує із постаттю Августа індикт і святитель Дмитро Туптало у своїй фундаментальній праці «Житія святих»: «Август, римський кесар, коли Антонія та Клеопатру, володарів єгипетських переміг, почав один володіти усім всесвітом; тоді для збирання від усіх країн податей установив індиктіон, тобто повеління на п’ятнадцять років. Розділив те на три частини по п’ять років, щоб через ціле п’ятнадцятирічне коло індиктіону тричі збирати данину, в п’яте літо… Початок тому установлено від першого числа вересня місяця, бо саме в той час Август-кесар переміг Антонія та Клеопатру, єдиновладним усього всесвіту прославився й індиктіон узаконив». Місяць вересень, ще у Старому Завіті неодноразово означений як визначний, сьомий місяць, що збігається також з юдейським святом Суккот, відтак стає знаковим і для Церкви в її подальшому розвитку.
1 вересня як початок Нового церковного року визначили Отці Першого Вселенського Собору в Нікеї у 325 році, і ця традиція залишилася у Східній Церкві дотепер. Індикт, що зафіксував цю дату, називають візантійським, константинопольським, або також Костянтиновим. Він діяв у всій римській імперії за винятком Єгипту. Імператор Юстиніян І (527-565) зобов’язав датувати відповідно до нього усі легальні документи; Римська Церква за папи Пелагія II (579-590) прийняла індикт для датування документів, і скасувала його щойно в 1097 р.
Цей день став церковним святом із окремою службою. окресленою яскравим епізодом із Євангелія від Луки. Про це згадує святитель Дмитро: «Прийняла і Церква свята початок індиктіону святкувати місяця вересня в перший день через те, що в цей місяця день, святковому в Юдеї і по всесвіті Новому році, прийшов Ісус Господь у Назарет (Лк. 4,18-19), де був вихований, а оскільки суботою був день той, увійшов на зібрання юдейське, бо звичай був юдеям найбільше в суботу у синагозі збиратися і повчатися від книг пророчих. Зайшов-бо Ісус посеред учителів, і, віддавши честь, подали йому книгу Ісаї-пророка і, розгорнувши, знайшов місце, де було написано: “На мені Дух Господній, заради нього мене він помазав, щоб добру новину звіщати вбогим, послав він мене зцілити розбиті серця проповідувати полоненим визволення, а незрячим прозріння, випустити на волю надломлених, щоб проповідувати рік Господній сприятливий”. Також, згорнувши і віддавши книгу, почав учити, являючи себе, що він істинний є Месія, посланий від Бога Отця на спасіння і обновлення життя людського; на ньому-бо прочитане Писання збулося, і всі свідчили йому і дивувалися на слова благодаті, що виходили із вуст його».
Для християн, зауважує владика Дмитро Туптало, справжнім словом Закону є слово самого Христа, Його місія і спадщина, спрямована на спасення кожної людини. Тому початок «новоліття» стає не черговою формальною датою, а спомином Господнього заповіту для здобуття Небесного Царства і вічного життя:
«Святкуємо ж індиктіон не від римських царів узаконений, а від того ж небесного Царя слави Христа нам установлений. Христовим же індиктіоном є повеління його святії, що мають нами хоронитися і виконуватися. Не бере-бо від нас цар наш Христос заліза та міді, не стягає срібла, не вимагає золота, що заявив Давид, кажучи до нього: “Ти Господь мій, добра мого не вимагаєш”(Пс. 15), а замість заліза та міді стягаєш від нас добродійності віри в православному доброчесті тверді та міцні… Замість срібла шукає від нас Цар наш Христос чесноти надії, безсумнівної в упованні на Бога, що більше срібла буває потрібна людині для щасливого життя… Замість золота вимагає від нас Цар наш Христос найдорожчої чесноти, любові нелицемірної до Бога і до ближніх. Адже вона через золото від учителів утворюється найвищої заради своєї честі; так само, як золото є ліпше срібла, міді й заліза, так і любов є ліпша надії та віри, як пишеться: “А тепер залишається віра, надія, любов — оці три. А найбільша між ними — любов[34]. Такого від нас золота шукає і повеліває, щоб любили Його нелицемірно, не тільки серцем віруючи і вустами сповідуючи, але і ділом любов з’являючи, що є: душі за Нього класти і готовим бути на смерть заради любові Його божественної».
За матеріалами книги «Пізнай свій обряд» ієрм. Юліана (Катрія) ЧСВВ та «Слова на початок Індикту, тобто Нового року» святителя Дмитра Туптала
* З 1 вересня 2023 року Православна церква України та Українська греко-католицька церква переходять на новоюліанський календар щодо нерухомих свят зі збереженням чинної Пасхалії.
Повязані записи
