Життя Колегіуму УКУ на карантині – помітне явище. Молитви Тезе онлайн, духовні гітарні вечори з о. Олексієм Саранчуком, щоденне філософсько-мотиваційне “слово надобраніч”, та ранкові думки до кави і це ще не всі ініціативи. Біля “керма” цих карантинних цікавинок стоять зокрема сестри-редемптористки, чия монастирська обитель братів Андрея та Климентія Шептицьких, розташована при Колегіумі УКУ. Вже роками сестри і студенти УКУ будують спільноту, основа якої – Божа любов. Про це нам розповіла с. Анна Марія (Соболь), яка й сама є випускницею Українського Католицького університету. За словами монахині, зустрічі зі студентами, молитви і посиденьки за чаєм були завжди, але спроба перевести їх у онлайн-формат є сміливим карантинним експериментом. Чи вдався він? Читайте далі.
-Розкажіть, як саме Колегіум УКУ живе на карантині?
– Фішка колегіуму взагалі була в тому, що кожна наша зустріч чи молитва закінчувалися своєрідним словом «на добраніч». Це була така форма прощання зі студентами, побажання їм гарного вечора, підготовки до пар, хто ще вчиться, а тим, хто вже лягає спати, добраніч.
Це був своєрідний імпульс, якесь таке коротеньке слово, над яким вони можуть собі роздумувати перед сном. Воно так прижилося за всі роки в Колегіумі.
Коли почався карантин, ми вирішили бути ближчими до студентів і контактувати з ними частіше. Щоб це слово «на добраніч» промовити до кожного, ми вирішили запустити це кожного дня. Колегіум бажає їм «добраніч», де б вони не були. Це стало нашим хештегом #колегіумбажаєдобраніч, #колегіумнакарантині, #надобраніч. Це якийсь імпульс, який вони можуть отримати щовечора перед сном: почитати, подумати, замислитись. Комусь промовляє картинка, комусь – цитата зі Святого Письма, комусь якісь роздуми.
І пізніше ми вирішили ще зробити «Думку до кави», тобто щоб своєрідний імпульс був також і на ранок. Це письмові роздуми, які я поширюю в Facebook і в Instagram, окрім цього ми ще ведемо трансляції, стріми, молитви Тезе, четвергові роздуми над Божим Словом з с. Єленою Герасим,молитви прослави з отцем Олексієм, “вечірню казку” маємо кожної п’ятниці – це формат «запитання-відповіді» з магістром Колегіуму отцем Юрієм та запрошуємо час від часу якихось інших людей, щоб це був своєрідний діалог. Студенти протягом декількох днів мають можливість задавати питання, які їх цікавлять про життя в колегіумі, про духовне життя, про молитви, про особистий розвиток. І ми в режимі онлайн на них відповідаємо.
Також цього тижня буде запускатися ділення Словом для студентів в онлайн-форматі, і в неділю ми маємо трансляцію божественної літургії. І фактично весь Страсний тиждень ми транслювали всі богослужіння з нашої каплиці онлайн.
“Попри те, що ми часом з різних конфесій, різних віросповідань, наші питання про радість, про сенс життя перегукуються”
– Якщо говорити про “слово на добраніч», яка найчастіше там інформація? Чи це цитати зі Святого Письма, чи цитати святих, який там переважно контент?
–В основному це мої духовні рефлексії. Я довго думала, як це буде виглядати і про що писати, можливо роздумувати над уривками Святого Письма, взяти їх по черзі. Але потім я зрозуміла, що найбільше мені був би цікавий, якби я була студенткою, чийсь духовний досвід, відповіді на якісь духовні запитання. Зрештою ми всі ділимо один побут, ми є спільнотою, і йдемо одним шляхом духовного зросту. Попри те, що ми часом з різних конфесій, різних віросповідань, ми все одно маємо свій духовний шлях. І наші питання екзистенційні про життя, про радість, про сенс життя, про пошук себе, якісь емоційні переживання – вони перегукуються.
Я вирішила писати про те, що мене хвилює щоденно або про ті запитання, які мене нещодавно хвилювали, і я знайшла для себе якусь відповідь. Або ті запитання, на які я знаходжу відповіді в ході написання цих рефлексій про ті думки, які мені студенти ставили протягом навчального року. При спостереженні за ними я багато думала, багато молилася і це наслідок мого духовного шляху і мого проживання з ними.
Не можна говорити ні про що без контексту Божої любові
Був один цікавий випадок минулого року. Я часто після молитви Тезе говорила слово «на добраніч», і одного разу до мене підійшла студентка і каже: «Сестро, ви завжди говорите про Божу любов». І я задумалася, дійсно, кожного разу говорю про Божу любов, напевно, дуже повторююся і мені більше нема про що сказати.
Нещодавно я згадала цей випадок і подумала: не можна говорити ні про що без контексту Божої любові. І це напевно об’єднує нашу спільноту: те, що ми робимо для студентів, те, як студенти реагують на наші дописи, онлайн-трансляції. Наше спілкування будується на цій Божій любові, випливає з досвідчення цієї Божої любові.
– Сестро, розкажіть, за вашими спостереженнями, де більш активна аудиторія, де більше долучаються студенти: у Facebook чи Instagram?
Наша студентська аудиторія поділилася на дві категорії. Студенти, які зараз проживають у колегіумі, більше активні у Instagram. Це якась простіша платформа спілкування, можна охопити більшу кількість людей, скоріше з’являються сповіщення. Напевно, як соціальна мережа, він трохи простіший, доступніший для молодшого покоління. Facebook став платформою спілкування з минулими студентами, працівниками і друзями Колегіуму.
Тому наша аудиторія поділилася на такі дві групки. Формат Instagram – це формат фото-дописів, а Facebook зручніший для трансляцій.
– Сестро, розкажіть для наших читачів про життя Сестер Редемптористок саме в колегіумі УКУ?
– Колегіум УКУ імені Йосифа Сліпого, а наша обитель є під покровительством Андрея та Климентія Шептицьких
З самого початку колегіуму там живуть наші Сестри, власне, за задумкою колегіуму, це мало бути місце для проживання студентів як спільноти, яка ділить спільні цінності, спільний побут, і разом йде шляхом духовного зросту. І щоб в цій обителі, в цьому колегіумі, жило також згромадження, запросили для проживання саме Згромадження Сестер Редемптористок. І, власне, з самого початку сестри розділяли побут студентів. : “Це був задум владики Бориса, який з часом сформувався в те, що ми зараз називаємо “формаційною програмою”.
– Скільки на сьогодні сестер проживає у Колегіумі? У вас є окрема кімната, окрема келія?
– Ми проживаємо на окремому крилі. Колегіум ділиться на декілька крил: на першому поверсі з лівої сторони є коридор, і там є обитель Сестер Редемптористок. Це є приміщення формату трьохкімнатної квартири з кухнею, ванною та коридором. Кожна Сестра має окрему кімнату-келію, оскільки нас живе троє: сестра Андрея, яка навчається в УКУ, Сестра Єлена, яка працює в колегіумі, і я.
Наша обитель, це як своєрідний монастир, тому проживання, звісно, трошки відрізняється від звичних монастирів. Ми маємо свою кухню, готуємо їжу. Студенти не мають такого, вони мають спільні світлиці, на яких можуть підігріти їжу, але кухні не мають, харчуються в Трапезній УКУ. Тому наш побут з ними трошки відрізняється, але все решта, таке як молитви, богослужіння, зустрічі, то ми маємо зі студентами. У нас просто трішки більші кімнати, ніж у них. Трішки більше помешкання. Вони живуть по троє в одній кімнаті, на кожному крилі живе 30-39 студентів.
“Думаю найближче студентам промовляє, коли ми просто є з ними”
– Монахині перед тим, як працювати зі студентами, проходили спеціальний вишкіл роботи з молоддю, чи вам вдається цих методів, інноваційних підходів до юнацтва навчатися на практиці?
-Колегіум – це досить своєрідне місце, де ти ніколи не можеш придумати і налаштуватися, і набрати певний перелік інструментів наперед, тому що потрібно завжди відповідати вимогам часу, місця, людям, які тут живуть. Кожного року люди змінюються, кожного року є різне покоління з іншими проблемами, іншими викликами, і тут просто педагогічні чи місійні курси не допоможуть.
Думаю, студентам найбільше промовляє і найближче, коли ми просто з ними є, ми їх намагаємся зрозуміти, не намагаємось їх навчити, проводити проповіді чи лекції, для цього в них є викладачі. Ми є для них більше прикладом нашого життя. Вони в нас дуже рідко питають визначення, що таке молитва, що таке Божа любов, що таке 10 заповідей. Вони запитують, чим це є для нас, яким є наш досвід, а цього на жодних курсах не почерпнеш, не навчишся.
Особисто я маю педагогічну освіту, бо здобула її ще до вступу в монастир, але з мого досвіду педагогічна освіта як така і практика проживання зі студентами – це теорія і практика, які дуже різняться між собою.
– Наостанок розкажіть нам кілька слів про харизму Сестер Редемптористок.
-Наша харизма – це місійне служіння в дусі св. Альфонса Ліґуорі: нести Христове Відкуплення туди найбільш “убогим та опущеним” .Якщо перефразувати і пояснити доступніше, то це праця з людьми, які найбільше цього потребують. Це не обов’язково означає фізичну чи матеріальну убогість, нестачу чогось. Це означає праця там, де є найбільша потреба.
Святий Альфонс, засновник отців Редемптористів, під покровом яких заснувалися і місійні Сестри Редемптористки (Сестри Місіонерки Найсвятішого Ізбавителя), діяв за принципом “йти туди, де закінчуються дороги. Тобто він, власне ходив на гірські околиці, де не було вже (таких рідних) доріг, фактично там, де нормальна людська дорога закінчувалася і потрібно було шукати і пробиратися до людей різними способами. Треба йти працювати десь в села, десь на Схід України, де є велика потреба,і багато викликів.
Але зараз, в епоху ХХІ століття, 20го року і в час карантину, мені здається, що місце, це закінчуються дороги, – це є місце, де люди втратили спілкування віч-на-віч.
Для мене в цей час таким місцем були платформи Instagram та Facebook. Я була не досить активною в цих соцмережах…
Але я розумію, що в наших Конституціях написано, що місією є кожна людина, і ми повинні відповідно до часу і місця якось шукати нових методів євангелізації, нових методів того, як здійснювати нашу місійність і йти до найбільш убогих та упущених. Йти туди, де є потреба.
Зараз потреба є виходити на простір Інтернету, на простір Instagram, Facebook, Telegram та інших соцмереж і платформ, які будуть з’являтися. Це фактично те місце, де ми можемо знайти людей, які цього потребують. Вони заходять в Instagram, Facebook, гортають стрічки новин, бо вони там чогось шукають і будуть там довго сидіти, бо не будуть знаходити того, що потрібно. Оскільки вони є там, ми мусимо направляти наші дороги до них. Раніше це були дороги сходовими клітками колегіуму до каплиці, до їхніх кімнат, до їхніх коридорів, а зараз це дороги через stories у Instagram і трансляції у Facebook.
Основною метою цих трансляцій і наших дописів, слова «на добраніч» і всього того, що ми зараз робимо, це продовжувати залишатися спільнотою. Основний акцент, який ми робимо в колегіумі, – це будувати спільноту. Мені здається що спільнота – це місце, це люди, яких зараз нам всім не вистачає. Ми часто кажемо «колишні колеги», «колишні сусіди», «колишні однокласники», але мені здається, що спільнота ніколи не може бути колишньою.
Я, коли дивлюся на свою спільноту з церкви, на молодіжну спільноту, у якій я була до монастиря, на спільноту колегіуму, яка була минулого року, цього року, я ніколи не назву їх «колишніми». Наші студенти, які жили тут, вони так само продовжують називатися спільнотою колегіуму, приходити, відвідувати якісь наші акції, зустрічі зі студентами,тому що це дуже важливо – бути до чогось приналежним. І коли ти прожив з людьми 5 місяців, а на самому піку наших стосунків, ділення спільного побуту, цей стосунок обривається карантином, і всі роз’їжджаються з надією повернутися через місяць, але вони не повертаються через місяць, це дуже підриває підвалини спільноти. Ми хочемо ті підвалини зміцнювати, дати певність, що ми продовжуємо бути спільнотою, не зважаючи на відстань, на дистанцію, як би в майбутньому не розвивалися ці події.
Розмовляла Оксана Бабенко
Підготувала Юлія Прокопчук
Автор першого фото Дарина Беген
Повязані записи
