Що таке самотність?
Мабуть, рано чи пізно в нашому житті настає такий момент, коли ми залишаємося наодинці із собою, сам на сам. Чи то за власним бажанням, чи то просто так виходить, але результат один — ми самі зі своїми думками, емоціями, почуттями й… без будь-якої людини поруч.
Якщо зазирнути в тлумачний словник, то слово самотність (самітний, одинокий) — означає (якщо коротко) бути окремо, ізольовано від інших; людина, яка не має сім’ї, рідних; людина, яка не має друзів, близьких, однодумців, або чужа у певному середовищі. Погодьтеся, звучить доволі сумно і депресивно. Та й, зрештою, це зрозуміло, адже людина як істота соціальна просто потребує активної комунікації. Тим паче, коли на вулиці ХХІ століття з його трендами про особливе значення комунікабельності як важливий ключик до досягнення успіху.
І тут, як на мене, варто поставити цілком логічне запитання: що для кожного з нас означає самотність? Яке значення вона має в нашому житті? І що саме вона приносить: лише депресію, чи все ж таки має коефіцієнт корисної дії?
Міністерство самотності &хюґе
Можливо, варто почати з важливої новини, яка нещодавно з’явилася у медіапросторі. Виявляється, у Великий Британії заснували міністерство самотності. Як повідомляють засоби масової інформації, навіть така цілком розвинена і благополучна країна зіштовхнулася з проблемою під назвою “самотність”, тобто справжньою бомбою сповільненої дії. Загалом британський уряд вважає, що близько 9-ти мільйонів людей РІЗНОГО віку є самотніми (!), тож така проблема може призвести не лише до душевних, психологічних проблем або фізичних недуг, а й навіть позначитися на ментальному рівні та переростає у (глобальну) національну кризу.
Проте якщо поглянути на теперішню ситуацію щодо цього питання, то цікаво, як ще українці досі дають собі раду?! Слабка економіка, часом не зовсім зрозуміла політична ситуація, масова еміграція, війна, провокації та пропаганда від зовнішнього агресора, та ще багато тощо-тощо… Вже не кажучи про сім’ї, в яких загинули рідні через війну та людей старшого віку, які крім спілкування часто не можуть собі дозволити придбати елементарних речей для існування. Тим не менш, життя триває. Українці далі працюють, стараються зберегти те, що є і навіть не рідко впроваджують різноманітні ініціативи для свого та чужого добробуту.
Можливо, варто згадати також й про одну із найщасливіших країн світу — Данію. Адже вона завдяки своїй “філософі щастя” — хюґе, тобто майстерність / мистецтво знаходити щастя у дрібницях — змогла зробити радісними чимало людей й поза межами своєї країни. Солодощі, теплі шкарпеточки, запалювання свічок чи гаряче какао — такі дрібнички, на думку народу (жителів, мешканців) Данії, зможуть збагатити ваш вечір чудовою атмосферою не лише у компанії своїх друзів, а й просто залишившись наодинці. Справді, а чому би не спробувати?
Однак повернемося до теми самотності.
“Психологічна” сторона самотності
Карл Густав Юнг у 1920 році у своїй праці “Психологічні типи” вжив терміни, які зараз відомі багатьом людям і стали доволі популярними, — це екстраверти та інтроверти. Загальне визначення цих понять є таким: “Екстраверти — це тип особистості (або поведінки), що орієнтований у своїх проявах на зовнішній світ, на оточення. Інтроверти — тип особистості, орієнтований «всередину» або «на» себе. Інтровертність — зовсім не те, що сором’язливість або відчуженість, це не патологія”.
Що це мало б означати?
Самотні люди (одинаки) часто полюбляють замислюватися над своїм життям. Наприклад, що вони самі про себе думають, про свої вчинки та навіть думки. Для них є надзвичайно важливо відновлювати свої сили всередині себе (як би парадоксально це не звучало), оскільки (наприклад) так важко допомагати іншим і за них радіти, коли ти сам цього зараз не відчуваєш, коли тебе болить серце і душа… Саме тоді знову ж таки виникають наступні запитання: як через це переступити? як рухатися далі? чи не лицеміримо ми в таких ситуаціях, чи не заздримо?… Адже зараз здавалося б у такому відкритому суспільстві все більше людей закриваються в собі, “прикриваються” особистим життям (тобто сповна використовують право на приватність особистого життя)… Нікому не має часу на когось іншого, щоб одне одного вислухати, правильно зрозуміти, щоб можна було все розказати… Мабуть, хтось впізнає і себе в подібній ситуації…
Як бути? / Що робити? / Як правильно діяти?
Існує багато статей, книг, відео та фільмів, які піднімають це питання (проблему) і демонструють, що ж варто робити в схожих ситуаціях, обставинах… Як на мене, то варто згадати епізод з Нового Завіту, а якщо точніше, коли після Свого хрещення Ісус Христос пішов у пустелю для того, щоб там, усамітнившись, молитвою і постом приготуватися до виконання Своєї великої місії, для якої Він і прийшов на землю. Пригадуємо, що ще тоді диявол вирішив, що це ідеальний момент, щоб спокусити Ісуса Христа.
Так, що саме мається на увазі?
Цей момент зі сторінок Святого Писання демонструє нам, що самотність потрібно сприймати не як “вирок”, а як час для самовдосконалення та роздумів. Коли ми проживаємо цей момент, то нам здається, що тільки ми залишилися сам на сам зі своїми проблемами. Ми починаємо віднаходити в собі все нові та нові недоліки, які на нашу думку, є причиною, чому ми себе або нас інші недооцінюють тощо-тощо…
Безперечно, дехто наголосить, що коли людина сама обирає для себе такий стан і коли так складаються обставини, що вона залишається сама, — це різні речі. Безумовно!
Проте, можливо, Всевишньому краще знати коли, за яких умов і як саме нас готувати до чогось… На жаль, такий сценарій перебігу подій мало хто враховує…
Звичайно, кожна людина проживає своє життя і кожен момент по-своєму. Навіть більше, у кожного з нас є своя причина і мета тієї чи іншої ситуації, яку ми проживаємо. Звичайно, знову ж таки у кожному випадку бувають винятки з правил, як то кажуть, однак тут варто згадати улюблені слова Григорія Сковороди: “Любов виникає з любові; коли хочу, щоб мене любили, я сам першим люблю”…
Тому даруймо любов одне одному! Тоді жодна криза стосунків не буде для нас страшною! А самотність спокушатиме своєю чарівністю, шиком, самодостатністю та пізнанням себе і світу довкола нас!
Оксана Войтко
Повязані записи
